Основними методами професійної діяльності правоохоронних органів України як визначають нормативні документи, є переконання, профілактика правопорушень, роз’яснювальна робота і, як виняток, примусові санкції, застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї, затримання, які можуть також приймати форму прямого насилля.

І тут зразу ж виникає питання: чи може примус і, навіть, пряме насилля бути моральним? Чим його можна виправдати? І взагалі – чи можна його виправдовувати? Дискусії з цього приводу в нашій країні та й в усьому світі тривають безперервно.

Сьогодні доведено, що примусові методи необхідні на даному рівні розвитку суспільства. Питання полягає в тому, в яких рамках вони можуть бути застосовані і до кого? Безперечно, що основним критерієм цуього застосування є Закон. Саме через правові відносини, наявність розвинутого правового поля, дійсно, здійснюється державою та її органами певний примус (економічного, політичного, правового і т.д. характеру), обґрунтовується його застосування і обмеження такого застосування і рамках службових повноважень і функцій органів держави. Саме це слугує яскравою ілюстрацією до тези про існування діалектичних протиріч в моралі. Стосовно моральної діяльності це виглядає таким чином: мета – правопорядок, засоби – переконання і примусу, результат – розбудова правової держави.

Природно, що працівники міліції постійно задають собі питання про справедливість тих чи інших своїх вчинків і дій. І дійсним фахівцем своєї справи стає той, хто оцінює свої дії не тільки з точки зору закону, а й по честі, по совісті.

Людина живе не тільки хлібом, а насамперед прагне правди, свободи, совісті, честі і моральності.

Ті якості, які традиційно вважаються моральними і невід’ємною стороною службової діяльності співробітника правоохоронних органів, показником його професійної майстерності, рівня морального і культурного розвитку.

Як зазначається в Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ України, діючому з 1991 року, “Народ України, надавши широкі повноваження співробітникам ОВС у сфері охорони правопорядку, вправі вимагати від них чесного і сумлінного виконання посадових обов’язків на основі високого професіоналізму, чуйного ставлення до конституційних прав і свобод громадян незалежної України.

Працівник органів внутрішніх справ повсякденно втручається в складні сфери людських взаємовідносин, виступає в ролі арбітра в конфліктних ситуаціях, що зачіпають долі багатьох людей. Як представник державної влади він не може бути необ’єктивним, грубим, недоброзичливим, безтактним. Обов’язкова якість працівника – тримати себе коректно, з гідністю, притаманною правоохоронцю. Його основний обов’язок полягає в служінні суспільству, захисті життя і майна громадян, сприянні повазі до всіх законодавчих акті держави”.

Специфікою роботи ОВС є постійні психологічні і фізичні навантаження. Але це суспільно необхідна і почесна справа, яка вимагає від кожного працівника високих загальнолюдських та професійних якостей.

Сьогодні державна служба в Україні на відміну від підприємництва не приносить якихось особливих дивідендів її представникам. Держава перебуває в стані перманентної економічної кризи, хоча й останнім часом, намітилися певні позитивні зміни на макроекономічному рівні, які, на жаль, пересічний громадянин на собі не відчуває. Але усвідомлення того, що суспільство надало ті владні повноваження, високий престиж державної служби, визначений законом, повинні компенсувати певні матеріальні втрати. Повага суспільства до людей в формі – важливий критерій духовного і морального здоров’я суспільства, могутності і стабільності держави.

Головною метою професійної діяльності ОВС є служіння закону. Треба пам’ятати, що закон не самоціль, він існує в ім’я суспільного блага, але тільки в тому разі, якщо усвідомлюється суспільством як втілення справедливості, як прояв вищого морального початку, що забезпечує нормальне життя. Як що ж громадяни вважають, що закон несправедливий, нелюдський, його виконання призводить до протилежного суспільно-дестабілізуючого ефекту. Проявляється це в тому, що не так вже й мало співробітників правоохоронних органів виконують свої обов’язки бездумно, не бачать за буквою закону живих людей. Таке виконання службових обов’язків викликає незадоволення законами, вороже ставлення до політики держави з боку населення.

Працівник правоохоронних органів постійно перебуває в сфері морального впливу суспільства та своєї службової структури. З одного боку, він постійно відчуває виховний вплив суспільства, що формує його особистість у відповідності з принципами суспільної моралі, а з іншого, сам він своєю діяльністю здійснює виховний вплив на громадян – позитивний, якщо виконання ним вимог закону служить справі соціальної справедливості і усвідомлюється громадянами як суто моральне, негативний – якщо його діяльність сприймається громадянами як несправедлива і тим самим аморальна.

Ось та основа, на якій ґрунтується виховна робота в ОВС. Вона носить багатоаспектний характер, але моральне виховання, в яке органічно вплетене виховання почуття патріотизму, колективізму, почуття соціальної справедливості, поваги до людей, є головною формою виховної роботи як керівників підрозділів так і співробітників служб виховання і роботи з особовим складом, службових колективів МВС. Вимоги в цій сфері роботи ОВС закріплені в цілій низці нормативних документів практично з самого початку їх діяльності. В них, зокрема, зазначається, що працівник міліції повинен уважно відноситись до людей, підкреслено, що грубість, хамство, безтактність, черствість, перевищення службових повноважень, зловживання ними, хабарництво, корупція несумісні з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ. В будь-який ситуації працівник повинен поводити себе культурно, коректно, чесно, справедливо, з гідністю притаманною правоохоронцю.

Ця сторона діяльності ОВС знаходить відображення