Реферат на тему:

Образність хореографічного тексту та підтексту

Рухи, жести, пози, міміка - зовнішній вираз змісту хореографічного тексту. Лише осінені думкою, вони перетворюються на образно-дійові елементи танцю. Володіючи певним арсеналом рухів, балетмейстер повинен знати і добре відчувати де, як і для чого він їх використовує, в якому контексті вони звучать хореографічною мелодією, а в якому прозвучать дисонансом, завдадуть шкоди.

Образно-тематичний розвиток, який включає в себе драматургію того чи іншого танцю саме і є підтекст образу, партії та танцю в цілому. Чим більше ми відходимо від зовнішньої зображальності і прагнемо до внутрішнього асоціативного проникнення у відтворюване явище природи, людського буття, взаємовідносини, тим більше узагальнюється ідея твору, а внутрішня образність надає танцю довголіття.

Розглянемо танець "Червона калина". Червона калина - це символ кохання, дівочої краси, гордості, вірності.

В основу постановки цього ліричного танцю автором покладено давній український народний звичай, - якщо дівчина прийняла від парубка у дарунок кетяг калини, то навіки віддає коханому своє серце та любов.

На сцену виходить дівчина з кетягом калини і декламує на тлі музики:

Є звичай у нас на Вкраїні такий символ найвищий кохання.

Ой, знають, ой, знають у нас парубки Червоне калини палання.

Хто візьме лиш гілочку в руки свої й дівчині її подарує,

Займуться калиною щоки її, А сердце кохання відчує.

По закінченні поетичного тексту на кін виходять дівчата. За ними трохи на відстані парубки. Вони дарують дівчатам калину. По-різному приймають дівчата калину. Одна радісно, бо палко кохає юнака. Інша із подивом, бо ще не розуміє, кого вона кохає. Якась зовсім не взяла у юнака кетяг, і він стоїть зажурений, з опущеною рукою, в якій сиротливо червоніє калина. Його втішають "Не буде Галя - буде другая".

Цим скористалась інша дівчина, давно вже закохана у юнака. Вона сміливо підходить і сама бере у нього з рук калину.

Дівчата легенько підкинули вгору шовкові хустки - заклик до танцю. На льоту вхопивши і поцілувавши край хустки, парубки обгортають ними дівчат.

Ніжно обхопивши дівчину краєм чумарочки, пішли у танець хлопці, просуваючись пара за парою. Тільки у центрі кола самотньо стоїть юнак, із заздрістю поглядаючи на щасливих.

Змінюється малюнок танцю. Хлопці, взявшись за кінці хусток, утворюють коло. Під хустини входять дівчата і дарують юнакові свої кетяги, щоб хоч цим втішити бідолашного. Потім парубки входять у коло до юнака і віддають йому кінці хусток, які він разом з калиною піднімає вгору.

Дівчата утворили коло біля юнака і рухаються у протилежний бік від парубків. На кону "справжній" куш калини. Закінчивши рух, парубки накидають дівчатам на плечі хустки і разом з ними "припаданням" просуваються по кону за годинниковою стрілкою, поступово відкриваючи парубка з великим букетом калини у руках.

У глибині кону парубки і дівчата утворюють дві невеликі діагоналі, ліворуч - парубки, праворуч - дівчата. Парубки та дівчата "в'юнком" заходять лінія у лінію.

І раптом на кін вибігає чи не найвродливіша дівчина - вона чомусь вчасно не змогла прийти на ігрище. Зраділий юнак підбігає до неї і дарує букет калини. Вдячна, вона ніжно пригортається до нього. Та раптом парубок і дівчина, які першими почали "в'юнок", закінчують його по діагоналі і, зустрівшись одне з одним на авансцені, роз'єднують закохану пару. За ними друга, третя пара танцюристів.

З глибини кону у "ворітця", утворені із хусток, йдуть пари. Починаючи з останньої, кожна пара піднімає хустину догори, як тільки-но вона проходить під "ворітцями". Дівчина віддає дівчатам їхні кетяги калини, дякуючи за увагу. На авансцені пари піднімають хустини, а під них входять пари, які стояли останніми у колоні. Парубки дарують коханим дівчатам стрічки.

Потім виходить друга пара. Парубок дарує дівчині красиве намисто, далі - хто сережки, а хто пришпилює брошку. Дівчата із вдячністю приймають дорогі серцю подарунки. Тепер черга за останнім юнаком. Та він чомусь збентежений. Не може знайти свого подарунка: "Де ж він подівся?" І раптом він виймає невеличку підківку, обшиту парчею, і дарує на щастя своїй судженій.

Оце так подарунок! Завмирає музика, парубки з дівчатами стали півколом. Парубки дарують дівчатам невеличкі прозорі фати, які ті одягають на голови. Парубки знімають з дівочих плечей хустки і затуляються ними разом із дівчатами від глядача. Повільно опускаються праві руки дівчат. Хустки падають на кін, але парубки, підхопивши хустки на льоту, не дають їм торкнутись землі і, ставши на коліна, одягають своїм коханим обручки. Ніжно дякують дівчата своїм коханим і, притискаючи до грудей калину, разом із нареченими йдуть до нового життя. "На віночку із калини Не зів'януть квіти. Побажаємо Оксані Вік Петра любити..."

Цей танець уперше виконувався ансамблем танцю "Дніпро" на III Декаді української літератури і мистецтва в Москві (1960) і був відзначений на Всесоюзному конкурсі на краще лібрето танцю. Згодом цей номер було поставлено у Поліському ансамблі "Льонок" (м. Житомир), заслуженому вокально-хореографічному ансамблі "Галичина" (м. Львів), у народному ансамблі танцю "Юність" (м.Бердичів на Житомирщині), в ансамблі "Дарничанка" (м.Київ), у Київському державному інституті культури, багатьох самодіяльних колективах США, Канади. Опис танцю неодноразово перевидавався.* Народний ансамбль танцю Тернопільського комбайнового заводу, який носить поетичну назву "Червона калина",** починає свою програму саме цим танцем.

Успіх "Червоної калини" у глядачів у співвіднесенні зовнішньої зображальності (костюми, атрибуція - хустки та калина) з внутрішньою образністю. Танець побудовано на основі традиційних українських хороводів,