Побутові танці
Окресливши історію, розвиток тематики й музики хороводів, перейдемо до розгляду побутових українських танців. Аналізуючи кожен з наведених нижче видів побутових танців, простежимо такі їхні критерії:
1. Зміст.
2. Лексика.
3. Композиція.
4. Музика.
5. Триндички, частівки.
6. Використання танцю у класичній музиці драматургії.
7. Найкращі зразки у професійному та самодіяльному мистецтві.
8. Вплив на хореографію інших народів. Асиміляція танцю.
Побут і танці займають значне місце у житті й побуті українського народу. Вони виконуються на сімейних та масових святах, гуляннях, є невід'ємною часткою багатьох обрядів, ритуалів, звичаїв. У них виявляється менталітет українців, героїзм, волелюбність, оптимізм та ін.
Особливість українського побутового танцю - життєдайність, емоційність та колективний характер виконання, бурхливий темперамент. Супроводжуються побутовими; мелодіями, в яких відтворено емоційний стан виконавців, характерно образно-тематичний та ідейний зміст. Більшість мелодій виконуються як самостійні інструментальні п'єси.
У побутових танцях рідко зустрічається текст, за винятком окремих викриків, а також примовок та триндичок частівкового плану – своєрідних слівомовок до танцю.
Зважаючи на стилістику побутових танців, їх можна розділиш на 6 груп: метелиці, гопаки, козачки, коломийки (гуцулки, верховини), польки, кадрилі.
Метелиця - найдревніший побутовий танець, в основі якого прародич-хоровод з такою ж назвою. Ці зв'язки очевидні і в масовому, і в змішаному виконанні, і в простоті лексики, круговій композиції танцю. І зараз українська метелиця починається як традиційний хоровод повільно - адже танцюристи виконують ще й пісню.
Ой, на дворі метелиця,
Чому старий не жениться?
Ой, ніколи жениться,
Бо нікому журитися.
чи:
Ой, мамцю, люблю Гриця,
Гриць на мене не дивиться,
Муку сію, горох товчу,
А за Гриця заміж хочу.
Лексика - динамічні, чіткі рухи, що імітують поведінку людини на холоді, яка намагається зігрітись: вибиванці, голубці, підкуйки, прибивки, дрібушки, крутки-соло та в парі, гра в сніжки та ін.
Композиція - швидка зміна найрізноманітніших кругових фігур (коло в колі, декілька кружал, зірочки, змійки, спіралі тощо). У композиції танцю чітко вимальовується тема метелиці - звідси і назва: метелиця, сніговиця, віхола, хуртовина та ін. Зображено початок завірюхи, її найвищий вияв та поступове затухання. Тупцюється масово і парами.
Музика - музичний розмір 2/4; темпи - від повільних до найшвидших. Багато цікавих ладоінтонаційних, ритмічних, звукоімітуючих знахідок. Танець з такою назвою побутує і в Росії, Білорусі, Литві. Цікаво, що всі вони, розкриваючи один і той же образно-тематичний зміст, різні за лексикою та композиційними побудовами. Так, українська метелиця, як ми вже згадували, починається повільно, як і сніговиця у степу, з поступовим наростанням темпу, що приводить до кульмінації з наступним переходом на першу частину - зв'язку з повільним темпом. Російські зимові танці починаються одразу ж у швидкому темпі, з дзвоном бубонців, швидкою їздою на трійках. Метелиця була використана М.Лисенком в опері "Тарас Бульба" та М.Скорульським у балеті "Лісова пісня".
Найкращі зразки - "Новорічна метелиця" П.Вірського - своєрідний карнавальний танець з ялинкою, Дідом Морозом, сніговою бабою, зайцем, Снігуркою, "Метелиця" Б.Степаненка та ін.
Безпосередньо з метелицею повір’я, колядки та щедрівки.
Колядки в народі виконувались напередодні Різдва, а щедрівки - Нового року. Ці нескладні за музичною структурою пісні виконуються інколи з танцями: колядниця, щедрик, пляс щедрий вечір, метелиця та ін. Колядували, як правило, групами, одружені окремо, а парубки та діти окремо. Щедрували ж дівчата та діти. Колядки та щедрівки найбільш давній зріз народної творчості, з якого в майбутньому зросла усна поезія всіх слов'ян.
Отже, свята наближаються. Заздалегідь збирається дружин» колядників, до складу якої входять "береза" (ватажок), троїста музика на Гуцульщині ще й трембітар, "кінь" чи міхоноша та група парубків.
Вивчаються тексти колядок: господареві, господині, нареченій та ін; танці як на вулиці, так і в дома ("пляс"). Кожна група мала не менш трьох віртуозів - кращих танцюристів села. У текстах колядок і щедрівок ми переносимось, як правило, у світ бажаного, прекрасного. Народна поетична фантазія змальовує парубка як богатиря, князенка; дівчину-королівну чи царівну; сонце раді. І ь хліборобу, як зібрати урожай; селянський двір - боярські хороми; подарунки усі з чистого золота, срібла та ін.
Зазвичай, колядки починав "береза", який знав напам'ять і тексти (їх бувало п'ятдесят), та, коли треба було походу дії, міняв їх залежно від ситуації. Хор колядників виконував легше відповідний приспів чи рефрен.
Одночасно зі співом колядок часто показували народні вистиви: "Коза", "Плуг", "Зірка", "Вертеп".
Найбільш популярна в народі гра "Коза", що має чіткий розвиток сюжету. Головна діюча особа - парубок, одягнений у вивернутий назовні кожух. На голові - цапова морда з рогами!
Гра починалась незвичайною смертю "Кози". "Дід" і "Баба" плачуть, тужать ( а годувальницею. Входить "циган" і починає торг. Йому продають "козу" за живу. "Циган", викривши ошуканців, починає з'ясовувати з ними стосунки. Входить "солдат" чи "фельдшер" “хвершал”), який "оживляє" "козу". На радощах, кожен в своєму характер танцює гопака, козачка. По ходу дії танцювали як імпровізації, пов'язані з традиціями мандрівних професіоналів-скоморохів (пустунів, глумливців), гак і метелицю.
Щедрівки, як свідчать записи ХІХ-ХХ ст., виконувались Простіше, на відміну від колядок, їхні тексти були більш демократичні. Під Новий рік ходили групами дівчата та співали дід вікнами щедрівок, за що й одержували подарунки. Відмітимо, Ідо В західних областях України нерідко щедрували й парубки водили "Маланку".
"Маланкою" перевдягався хлопець, який був першим заводієм в іграх-танцях, він же починав обсипати зерном всіх присутніх з побажанням великого урожаю. Цей обряд став основою сучасного танцю "Щедрик".
Новорічний Щедрий вечір починався за святково накритим столом ("вечеря"). Цього