Були серед новорічних розваг і не зовсім звичайні. Наприклад, парубки знімали у господаря ворота, відносили їх на іншу вулицю і тільки після викупу ставили на місце. Закидали на хату ворону, чи сани, затуляли димар, щоб світлиця наповнювалась димом та ін. Всі ці "узаконені" витівки парубків завжди закінчувались мирно, без конфліктів.

Ігри продовжувались на очищених від снігу водоймищах, ріках, озерах, ставках. Там грали в "булку" (прародича сучасного хокею з шайбою), катались саньми з гірок, штурмували снігові фортеці та ін. Були і не зовсім припустимі з етичного погляду, але по-своєму мужні навкулачні бої: "куток" на "куток", вулиця на вулицю, а то й село на село.

Нині в Україні широко побутують шедрівки-побажання вчителям, лікарям, улюбленим артистам, господарям, родичам тощо.

Щедрівки також супроводжувались танцями. Це, в основному, не складні хороводні танці, які за розпитком музичного матеріалу наближались до побутових танців:

"Кривулька", "Шум", "Танчик", "Тинок", які виконувались дітьми.

Лексика - у колядках та щедрівках залежить від образно-тематичного розвитку дії. Включає в себе і різноманітні трюкові, інколи - акробатичні рухи ("Коза", "Ведмідь", "Заєць" та ін.). В основному це дрібушки, вибиванці, парні крутки.

Композиція у кожному окремому разі залежить від місця проведення гри (хата, вулиця, майдан, озеро, річка та ін.), від числа учасників.

Як правило, - це традиційні народні побудови: кола, ворітця, а також елементи народних ігор: "мала купа", "хто кого перетягне" та ін.

Музика. У текстах колядок та щедрівок найпоширеніші музичні розміри, у танцях до них 2/4, 4/4, 3/1, тоді швидкі. Багато звукоімітаційних елементів.

Колядки та щедрівки використовували класики літератури, драматургії. Так, в "Єнеїді" І.Котляревського парубки та дівчата на вечорницях (до речі, це один з перших літературних описів вечорниць):

У ворона собі грали,

Весільних пісеньок співали,

Співали тут і колядок:

Палили клочча, ворожили,

По спині лещатами били,

Загадували загадок.

А який чудовий опис колядок та щедрівок подає М. Гоголь у повісті "Ніч перед Різдвом", яка у подальшому слугувала основою для написання лібрето опери М.Старицьким, музики М.Дисенком до "Різдвяної ночі". О.Пушкін у поемі "Полтава" дуже талановито використав стиль колядок, де прославляється господар:

Богат й славен Кочубей.

Его луга необозримы;

Там табуны его коней

Пасутся вольны, нехранимы.

Кругом Полтави хутора

Окруженым его садами,

И много у него добра,

Мехов, атласа, серебра

Й на виду, й под замками.

Но Кочубей богат й горд

Не долгогривыми конями,

Не златом, данью крымских орд,

Не родовыми хуторами-

Прекрасной дочерью своей

Гордится старий Кочубей.

Використовували новорічні обряди у своїх творах М.Кропивницький та І.Карпенко-Карий. Знайшли відображення пісенні обробки і у П.Чайковського (опера “Черевички”), М.Римського-Корсакова (“Ніч перед Різдвом”), К.Данькевича ("Назар Стодоля"). Цікаві сюжети у живописних полотнах К.Лрутовського, Н.Пимоненка.

На жаль, до цих поетичних перлин ще мало (вертаються сучасні балетмейстери. Серед кращих постановок "Колядки” В.Петрика, "Новорічні колядки" А.Кривохижі та ін. К.Василеико втілив "Зимові ігрища на Диканьці", використовуючи "Ніч перед Різдвом" М.Гоголя та композицію "Щедрик".

ГОПАК з традиційних українських танців найпопулярніший, це візитна картка української народної хореографії. Назва танцю, вочевидь, походить від оклику "Гоп" підчас виконання танцю та дієслова "гопати". Крім знаменитої танцювальної пісні "Гоп, мої гречанки", наведемо ще декілька прикладів стверджуючих, що саме від пісенних тривдичок, частівок народилась назва цього танцю.

Ой, гоп, чобітки, піддайте охоти!

Потанцюєм досхочу - підем до роботи.

Ой, гоп, штани-лоп, Сорочка дереться;

Хто не вміє танцювати,

Нехай не береться.

Або:

Гоп, чук, баранчук,

На городі дичка,

Вчора була діпчинонька-

Тепер молодичка.

Цікапі приспівки. Гопа, гопа, гопа-па.

Нема грошей у попа,

А в попаді трошки э,

Та й попові не дає. Гоп, цуп!

Штирі баби, один зуб!

Гоп, гоп, гопака,

Полюбила козака та ін.

Раніше гопак, який народився серед запорожців, виконувався тільки чоловіками. Тепер, залишаючись чоловічим танцем, він виконується як парний, масовий, змішаний танець з необмеженою чисельністю виконавців. Побутує гопак і в сольному чоловічому виконанні. На заході України виконується суто коловий за побудовою "Гопак-коло".

Лексика. Динамічні підскоки, віртуозні крутки та повороти, витіюваті підсічки, закладки, повзунці, присядки. Жіночі рухи також досить складні; усілякі різновиди бігунців, дрібушок, доріжок, поворотів, голубців та ін.

Композиція будується, як правило, на основі традиційних композиційних українських хореографічних структур: горизонтальних, вертикальних, діагональних ліній, а також різних перебудов фігур (зиг-заги, кола, півкола та ін).

Музика. Музичний розмір 2/4. Мелодії розкривають динамічний образно-тематичний зміст танцю, часто змінюється характер залежно від дії та побудови хореографічних епізодів. Музика може звучати мужньо, героїчно, лірично, радісно та ніжно.

Гопаків і танцювальних пісень у характері дуже багато: "Від Києва до Лубень", "Гоп, мої гречаники", "Ой, гоп, ти-ни-ни" та багато ін., що виконуються, як і музичні п'єси, ансамблями народних троїстих музик.

Кращі зразки. Варіанти цих мелодій дуже характерні для українського мелосу. То ж недарма поряд з українськими й російські композитори вводили їх у канву своїх творів: М.Яисенко - "Єнеїда" та "Різдвяна ніч", С.Гулак-Артемовеький "Запорожець за Дунаєм", М.Мусоргський - "Сорочинський ярмарок", П.Чайковський - "Мазепа", М. Римський-Корсаков - "Майська ніч" та "Ніч перед Різдвом1* (опери); А.Свєшников - "Маруся Богуславка" та "Ніч перед Різдвом", Ц.Пуні - "Коник-Горбунець", В.Соловйов-Сєдой - Тарас Бульба", А.Хачатурян "Гаяне" (балети); А.Штогаренко - "Пам'ять Лесі Українки* (сюїта).

Зразки народносценічних гопаків маємо у П.Вірського, Веронського, А.Калініна, А.Кривохижі та ін. Гопак побутує в Росії, Білорусі, гопакул - у Молдові, а також - у країнах СНД. його іменем названі ансамблі українського танцю у Франції, Канаді та