"Коло" - давньослов'янське колесо, про що свідчать хорватське, сербське, македонське коло.

На початку розвитку коломийки як жанру слово виконує, без сумніву, підлеглу функцію. Воно супроводжує танець, тема якого, як правило, має любовний або побутовий сюжет. У подальшому жанр коломийки почав використовуватись для розкриття значимих соціальних тем і це, звичайно, не вкладалося у вузькі рамки словоспівки, триндички до танцю. Саме з розширенням сюжетно-тематичної основи коломийки і зв'язаний розрив пісні й танцю. Процес цей проходив упродовж тривалого часу.

КОЛО (князівське, циганське, підскочиця та ін.) болгарське коло (шопське), жерновське, смоковськета ін., польське "до кола" і "окромглн" (круговий), слов'янське "до колеса", угорське "коричка" (коло). Доповнимо, що цю гіпотезу підтримав ще у ХІХст. Іван Браник, мовлячи, що наша "коломийка" похідна теж від "кола", танцювалась первісно на честь сонячного колеса і що не утворилась від назви міста Коломия, а існувала вже тоді, як Коломиї ще не було.

Саме такою уявляється гіпотеза Жеготи Паулі, що виводить назву від міста Коломиї, назва якого, в свою чергу, пішла від імені князя Коломана (Коломака) - засновника міста (1214 р.). Припуститись можна й цієї гіпотези, позаяк назич міста є старовинне "коло", утворене, як ми згадували, від давнього слова "коло". Назви ж багатьом "коломийкам", як танцям інших народе ("Краков'як" від м.Кракова та ін.), надано за місцевістю, де танець побутує, і це також певною мірою виправдано.

Досліджуючи взаємовпливи угорської, німецької, словацької, румунської, сербської, хорватської і української музики, видатний угорський композитор та музикознавець, фундатор порівняльної музичної фольклористики Бела Барток відзначав, що так звані чабанські (вівчарські) угорські пісні відповідають українським коломийкам та їх більш чи менш зміненим формам. В угорському фольклорі існує 30 груп варіантів цих пісень. Усе це дає підстави вважати, що угорська "каламайка" - не що інше, як трансформована українська коломийка.

Слово "коло", від якого пішла "коломийка", також слов'янського походження. Це аргументовано доводить К.Голейзовський: "...незважаючи на фонетичний зв'язок з грецьким "хорос" (хоровод.-К.В.), слов'янський хоровод – явище самостійне. Важко уявити, наприклад, що південні слов'яни, які завжди були безпосередньо близькими до греків і найбільш підпадали під їхній вплив, не використали б грецьке "хорос".

Проте, здавна і до наших часів вони називали хоровод – коло.

За це свідчать і сербське, і болгарське, і македонське - коло, і російський хоровод, і чеське - "до колечка", словацька карічка (карічка - коло).

Р.Герасимчук називає коломийкові танці "найдревнішими"; зазначаючи, що їхні головні метроритмічні одиниці відомі нам уже з XV століття, а мелодично-тональні дані з'являються у табулатурах XVII століття. Дослідник абсолютно точно поділяє коломийкові танці на дві групи - давні й пізніші (ХІХ-ХХ ст.).

О.Дей у передмові до збірника "Коломийки" зауважує: "Багатовікова популярність коломийкового розміру, ритмомелодична спорідненість української коломийки із старовинними танковими та пісенними жанрами інших слов'янських народів, а також збережене ще й досі народом виконання її в синкретичній формі, тобто в органічному поєднанні слова, музики і танку, - все це дає підстави твердити , що коломийка належить до древніх жанрів народної творчості, що корені її заховані глибоко у фольклорному процесі минулого.

Після такої аргументації вчений зауважує: "В усякому разі початий коломийкового жанру сягають ще часів оформлення української народності, якщо розквіт коломийки відносити на період ХVІ-ХVII ст., як це робить глибокий знавець історії народної поезії Ф.Колесса".

Таким чином - семантика та етимологія слова підтверджує давньослов'янське походження коломийки - коротенької пісні від хороводу - родоначальника довгих пісень ("довгі пісні"), як називають на Гуцульщині балади та обрядові пісні. Коломийки мали і ще нині побутують під іншими назвами: витребеньки, ріденькі, дрібушки, коротушки (або коротенькі пісні), триндички та ін.

Тексти коломийок за змістом охоплюють всі аспекти життя народу, тієї чи іншої типової життєвої ситуації.

Коломийко, чорнобровко, коломийко наша.

Будем тебе споминати замість “отченаша”.

Народ персоніфікував образ коломийки. З нею засівають поле, вона піднімається до чабанів у гори. Як дорогий скарб передаються з покоління в покоління коломийки:

Гей, нема на світі краще, як в руській країні;

Так миленько і красненько в нашій полонині.

І звичайно ж. багато текстів зв'язані безпосередньо з танцем.

Ой, пусти ня, моя мамко, та й не суботінку,

Ботам милий, чорнобривий, грає в сопілочку.

Посербаймо гусяночки, закирімо люльки,

Та скажемо небощикам заграти гуцулки.

А в наступних коломийках характер уже руху, малюнка:

Ой, дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,

Ой, то мі ся сподобала дівчина робуча.

Пане, брате, товаришу, зроби-ко мі волю,

Візьми мою любку в танець, а я візьму твою.

Танець типу воротарчика:

Як ідете, хлопці, в танець, то лиш уважайте,

Котра була напереді - назад! лишайте.

Часто в коломийках зустрічаються вигуки "Шіда-ріда", "Гойя-гой” ї “Чугая" та ін.

У коломийках є ведучий:

А що то за парубок, що вперед танцює,

Веде дівку за рученьки, та в личко цілує.

Або ведуча:

Яка тота дівка мила,

що вперед гуляє та ін.

За те, що коломийку нелегко танцювати, говорить сам текст:

То я міхом обертаю, то я міхом кручу,

День би тебе, дівко побив, як ся з тобою мучу!

День би тебе, дівко побив, як ся з тобою мучу!

Або "Як заграють коломийки - рухаються кості", і виконуються вони в такому темпі, що зовсім "би ся розсипали, кеби не сорочки".

Тексти коломийок вказують і на музичний інструментальний супровід до танцю: скрипки, гуслі і цимбали, дудки, флояра, дримби, ярова пищалка, тилинка, сопілка - вербівка та ін. '

Сопілочка - вербівочка, яворове денце, На сопілці то-то грає, грає моє серце та ін. Лексика. Багато різноманітних