актуальне і для українських політологів М.Грушевський вважав суверенітет – логічним завершенням запитів національного розвитку та самовизначення будь-якого народу. Ю.Бачинський вважав, що за суверенітет повинні боротися не тільки етнічні українці, але й всі народи, що живуть на українській землі. М.Міхновський висунув ідею взаємозалежності державного та народного суверенітету. В Старосольский вважав, що саме боротьба за суверенітет і викликала появу політичної нації, М.Драгоманов тісно пов’язував проблему прав людини з право суверенізації народу.
2.Під етнічною розуміють меншиною розуміють групу людей, яка відрізняється за своєю етнічною незалежністю від більшості населення певної держави. У різних країнах термін “етнічні меншини” вживається у різних значеннях. У деяких країнах під етнічними меншинами розуміють всі народи, крім найчисленнішого, в інших – лише іммігрантські групи на відміну від корінних етносів. У ряді мусульманських держав під нац. меншинами розуміють усіх, хто не сповідує державну релігію. На жаль, у міжнародному праві єдине поняття “етнічні меншини досі не вироблене”.
В Україні проживають представники понад 130 етнічних меншин. За даними перепису (189 р.) загальна кількість нац. меншин (4 млн.чол. =27%). Найбільше – росіян – 11,4 млн., 7 національностей < 100 тис.чоловік (євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, кримські татари). Від 50-100 тис. цигани, німці, азербайджанці, гагаузи, грузини, чуваші, узбеки, литовці, казахи та ін. Для кожної меншини актуальними є власні проблеми (угорці – росіяни), умови імміграційного законодавства. В основу вимоги всіх нац. меншин зосереджуються навколо задоволення своїх нац. культурах потреб. У 2001 р. в Україні відновлено Державний комітет у справах національностей та міграцій.
Термін “корінні народи” застосовується до народів, котрі ведуть традиційний спосіб життя, це: індіанці Пн. та Пд. Америки, аборигени Австралії, евенки на Дал.Сході, ескімосів та алеути у Приполяр’ї, саамі – у Скандинавії, маорі – у Новій Зеландії і малочисленні народи Росії. В Україні – це кримські татари та нараїми.
Корінні народи мають право на вибір власних пріоритетів роз-ку. За ними визначається власність і володіння стосовно тих земель, які вони традиційно займають, а також право на управління природними ресурсами цих земель.
Зараз працює Міжнародний рух корінних народів. У 1975 р. утворено Світову Раду корінних народів (5 регіонів: Пн., Центр., Пд..Америка, Скандинавія, Австралію-Азія), у 198 р. створено Тихоокеансько-Азіатську раду корінних народів. Корінні народи наполягають на тому, що вони мають мати інший статус, ніж нац.меншими, також вважають що сучасне міжнародне право дискримінує їхнє право на самовизначення.
3.Основні принципи сучасної етнополітики:
право прав людини та основних свобод, включаючи національний;
рівні права етносі за різних форм їхнього самовизначення з обов’язковою умовою збереження соборності, державності;
рівні права та відповідальність районів та областей;
багатонаціональну єдність української держави, її етносів та громадян;
розвиток українського суспільства шляхом діалогу, мирного розв’язання проблем.
Державна підтримка українського та мало чисельних народів;
Створення міжнародних гарантій захисту прав та свобод.
В реальному житті здійснення цих принципів передбаченості та в цілому держави:
точне врахування конкретних історичних умов розвитку етносів та в цілому держави;
створення загальновизнаних законних механізмів та норм з допомогою чого на практиці забезпечується задоволення цих принципів у житті.
Отже, етноцінальнала політика – це галузь внутрішньої політики, що забезпечує національну безпеку у сфері міжнародних відносин та внутрішню стабільність країни. Основні чинники їх:
Ефективність системи державного управління
Конституційний лад (федерації, унітаризм).
Федералістичні та регіонально-автономні політик. і рухи.
Етнонаціональні політичні рухи.
Зовнішні чинники.
