Реферат на тему:

Спільний одяг для чоловіків і жінок в українських селах

Кожух

Зима в Україні, як відомо, жартувати не лю-бить, а тому ще з давніх-давен, готуючись до зими, мешканці України шиють кожухи. «За-вірюха — треба кожуха», або «трудно літом без корови, а зимою без кожуха» — говориться у народних приповідках. Носити зимою кожух — це старовинний український звичай.

В період козаччини кожух був основним одя-гом козаків зимою; «козак — муха без кожу-ха», говорили козаки самі про себе. Швед Гільдебрандт, що подорожував по Україні в 1657 році, писав у своїх спогадах про козаків, що во-ни носять «... довгі кожухи без покриття та з великим ззаду коміром із чорного смушку». Той же автор, згадавши про жінок, написав: «... їх

Ще з прадавна на Україні відомі два терміни для визначення теплого одягу, пошитого з ху-тра: кожух та шуба. Кожухи переважно були домашнього виробу, саморобні, що шилися з вичинених овечих шкір, а шуби — це вже одяг пізнішого походження і шиються з лиса, а як-що ні, то з якогось іншого дорожчого хутра. Крім того, шуби у відміну від кожуха зверху покриваються фабричним сукном.

Довгі кожухи бувають двох типів: «простий ко-жух» та «кожух тулубастий». Прості кожухи носять селяни, а тулубастий заможніші селяни та переважна більшість міщан. Тулубастий ко-жух шиється довгий, без стану, без складок (бганок), але з великим відкладним коміром Цей кожух рідко коли оздоблюється кольоро-вими шнурками або шматочками сап'яну, як це майже завжди буває з простим кожухом, за те тулубастий кожух покривається зверху сукном або черкасиком і тоді він подібний до «панської» шуби.

Простий селянський кожух далеко складні-ший і кращий за тулубастий, і зовсім не зрозу-міло, чому він зветься простим.

На Київщині та на Лівобережжі простий ко-жух шиється у стан, без складок, але з «вуса-ми» або «в клинки». У цього кожуха комір стоячий, обкладений з обох боків дрібнесень-ким чорним або сірим смушком. Горішня і до-лішня частина коміра, права пола та весь до-лішній край кожуха обшивається вузенькою смужкою хутра. Під самим коміром, на правій полі, при-шивається маленький хутряний трикутник, а до трикутничка сплетеного шкіряного ґудзика. На лівій полі теж під самим коміром пришива-ють шкіряну петельку. Більше до простого ко-жуха ґудзиків не пришивається, якщо треба, то оперізується довгим вовняним або полотня-ним поясом.

На Поділлі та на Херсонщині наші селяни носять кожухи подібні до київських, але вже з бганками і великим напівкруглим відкладним коміром, з чорного баранця. Понад Дніпром люблять оздоблювати свої кожухи барвисти-ми шнурками та клаптиками чорного сап'яну. Оздоблюються переважно плечі і груди. Такі орнаментовані кожухи носять, як чоловіки так і жінки.

На Волині існують кожухи трьох покроїв. Один із них дуже подібний на волинську свиту з великим відкладним коміром. Цей кожух ви-шивається на плечах, грудях та майже на кож-ній шві. Другий волинський кожух шиється з «станом», без складок і маленьким стоячим комірцем. Цей кожух також обшивається са-п'яном та барвистими шнурками. Третій кожух на Волині шиється з «станом» і малим відклад-ним коміром, з клинням унизу та збірками, що починаються від стану. Застібається на три ґу-дзики або гаплики. Цей кожух своїм кроєм по-дібний на чумарку. На кожний з таких кожу-хів потрібно від п'яти до восьми гарно вичи-нених овечих шкір.

Кожушанки найбільше поширені на Полтав-щині. За довжиною вони ледве досягають колін. Комір стоячий з обох боків, обкладений хут-ром, гарно вшитий стан, ззаду складки. Дрібне-сеньким сивим смушком обкладені кінці рука-вів, поли та увесь низ. Ці кожушанки там звуться «венгерками».

Найкращим кольором кожуха для жінок вва-жається білий, бо й справді спеціально білені кожухи виглядають дуже імпозантно, а особ-ливо, коли вони ще розшиті кольоровими шнур-ками та барвистим сап'яном.

Чоловічі кожухи, крім білих, бувають ще й червоні та чорні. Чорні — дублені, вони хоч і не такі гарні та проте значно практичніші й витриваліші щодо води. Річниця поміж чолові-чим і жіночим кожухом буває хіба-що тільки в кольорі та й то не завжди. Правда, жіночі ко-жухи шиються охайніше і барвисті оздоби трап-ляються на них частіше.

Про те, яке велике значення має кожух у се-лянському побуті України, свідчать численні народні приповідки:

«До Святого Духа не скидай кожуха, а по Святому Дусі ходи далі в кожусі».

«Обіцяв пан кожух та тільки слово його теп-ле».

«Козячий кожух та вербові дрова — смерть готова».

«Іде зима, а кожуха нема, чоботи ледащо і купити нема защо».

«Кожух та свита та й душа сита».

«Зимою без кожуха бере сукруха».

Кептар

Слово «кептар» походить від румунської мо-ви і значить «груди». Кептар — це коротка ко-жушанка без рукавів. Такого роду одежу но-сить все українське населення карпатських гір, як на східньому, так і на західньому схилі. Такий же одяг носить гірське населення Семи-городу, Румунії та Сербії. Мешканці нашої Бу-ковини оздоблюють свої кептарі гарним різно-барвним вишиттям вовняними або й шовкови-ми нитками. Іноді замість вишивок трапляєть-ся нашиття з різнокольорового сап'яну, що утворює дуже вибагливий і пишний візерунок. Особливо великі майстри орнаментувати свої кептарі сап'яном є гуцули і то не тільки буко-винські, а й галицькі та закарпатські. Бойки носять менше оздоблений кептар, а в лемків орнаментація на кептарях трапляється рідко'.

Крім орнаментації, кептарі відзначаються у різних місцевостях різним кроєм. Наприклад, гуцули шиють свої кептарі з невеличким сто-ячим комірцем, без стану — «мішком». Бойки часто шиють кептарі з відкладним коміром,