Захищаючи від холоду спину, боки та груди, і залишаючи при цьому вільні руки для робо-ти, кептар став постійною одежою протягом ці-лого року мешканців українських 4 Карпат. В умовах гірського життя при різкому кліматі, де часто раптово змінюється вітер, опади і тем-пература — кептар став дуже практичним одя-гом, як для чоловіків, так і для жінок.

Свита

Поліссі, зрідка трапляється в Галичині та на Підкарпатті. Власне «вусами» називаються клинці, які вставляються з обох боків свити, їх може бути по одному, або по два на кожному боці. Отже, «вусів» у свиті може бути два або чотири: чим більше «вусів», тим ширша свита. Другий вид свити — це свита з «рясами»; ряси — це складки. Дуже імовірно, що мода на ці «ряси» прийшла до нас з Персії, або з Туреч-чини. В таких свитах, замість клинців, з обох боків вшивають шматок сукна, зібраний у хви-лясті складки — «ряси». В умовах селянського побуту такі «ряси» колись виготовлялися до-сить оригінальним способом. Склавши шматок сукна такими «рясами», кравець змочував його водою і клав на дошку, що лежала на гарячій печі, накривав другою дошкою, а зверху на-валював три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і складки загладжувались так міцно, що вже ніколи не розходилися. Цей вид свити зустрічається по всій Україні, а найбіль-ше поширений понад Дніпром. Третій вид сви-ти — це свита зі зборами. Ця свита найновіша і найбільше поширена, а особливо на Херсон-щині та на Лівобережжі. Свита зі зборами ду-же подібна на чемерку. бо вона, як і чемерка, шиється «у стан» з великою кількістю складок нижче талії.

Найдовші та найкшрші свити носять на Хар-ківщині та на Дкіпропетрівіцині, а найкоротші та найвужчі — на Поліссі. Щождо Галичини, то населення підніжжя Карпат мас довгі свити, а карпатське навпаки: ввесь одяг має короткий. Колір свит також не скрізь однаковий. На По-ліссі та на Лемківщині носять сірі свити, хоча є тут багато й білих свит.

Вся середня і південна смуга України знають тільки чорну та темнобрунатну барви селян-ських свит, тобто природній колір овечої вовни, чорних овець. Нова свита, зі свіжотканого сук-на якийсь час буває чорна, а потім під впливом сонця, вітру і дощу рудіє і стає темнобрунатною. В Галичині фарбували колись свої свити, очевидно з білої вовни, на червоний колір.

Матеріялом для фарбування домотканої вовни була там марена красильна, а також кошеніля.

Орнаментація свит, оздоблювання вишиттям, чи нашиттям теж не по всій Україні однакова.

Наприклад, на Лівобережжі свити не мають оздоб у вигляді вишивок, барвистих шнурків, петельок, чи спеціальних ґудзиків, лише іно-ді трапляється обшивка вузенькою шкіряною стрічкою та ще «вилоги» на рукавах. На Київ-щині та на Волині з'являється досить бідна ор-наментація у вигляді кольорових шнурків на-вколо кишень і коміра. На Поділлі та на захід-ній Волині ми вже зустрічаємо свити розкішно вишиті червоними шнурками, а в Галичині, крім шнурків, на свиту нашивають металеві декора-тивні ґудзики.

Запинають свиту справа наліво, застібають з лівого боку на шкіряний ґудзик. На Київщині в останній час були поширені «свити на гапли-ках», що застібалися на металеві гачки. Комір свити високий стоячий, але не скрізь, бо в Га-личині, наприклад, шиють свити з великим від-кладним коміром. Рукава рівні і одномірні: верхня і долішня частини однакової ширини.

Все це опис чоловічої свити, а свита жіноча має деякі свої особливості. Перш за все слід відмітити як позитивний факт, що жіноча сви-та значно архаїчніша ніж чоловіча. Це одна з прикмет позитивного консерватизму наших жінок, що завжди уважно ставляться до зви-чаїв своїх предків. Жіноча свита по всій Укра-їні не знає ні «риз», ні «зборів», а скрізь ши-ється тільки з «вусами». Виріз для коміра жі-ночої свити робиться заокруглений та значно ширший ніж у чоловічій свиті, щоб видно було намисто та дукачі. Сам комір стоячий, дуже низенький, а на кінцях перед пазухою сходить нанівець. Відкладний комір до свити принта-, вають не тільки в Галичині, а й на Київщині. Рукава жіночої свити ще й тепер часто шиють-v ся з вирізаними «закаврашами», але в більшості випадків обмежуються тільки невеличкою обшивкою з чорної шкіри І або червоного сап'яну. Поли жіночої свити робляться широкими і скошуються так, щоб права пола далеко заходила на ліву і прикривала її.

Улюблений колір свит для всіх жінок в Україні є білий, хоча є багато і чорних свит, але чорна свита завжди вважається гіршою. Жіночі свити ліпше оздоблені кольоровими шнурками ніж чоловічі. В Галичині та на Бу-ковині жінки, а тим більше дівчата вишива-ють свої свити кольоровою вовною; вони кла-дуть невеличкі візерунки на комірі та ззаду на «вусах».

Свита — це найстародавніший і найпошире-ніший верхній одяг українських селян.

Крім свити, з саморобного овечого сукна на-ші селяни ще шили й інший одяг, що його етно-графи вважають за різновидність свити. Це казочка, семряга, сукман, монта, гуля, гуга, лемківська гуга, опошняк, опонча, кобеняк.

Чемерка або чумарка

Цей одяг значно пізнішого походження ніж свити з овечого сукна.

Чумарка шиється з легкої тканини; звичай-на довжина чумарки дещо нижче колін. Рука-ва вузькі без відлогів, комір стоячий. Головна прикмета чумарки — це добре вшитий «стан» (талія) і навколо стану дрібні збори. Чумарка