У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


звички, а останній є загальнозначимим і необхідним, так і належнісність обов'зку має відрізнятися від звичайної невідступної спонуки індивідуального характеру лише своїм загальним, за припущенням, значенням та "надіндивідуа-льною" необхідністю. Тому мені й видається цікавою спроба Зіммеля залишити незайманим головне кантівське вчення, згідно з яким належне і є "добром", і водночас спростувати його вчення про необхідність загальнозначимості обов'язку; проте ця спроба є безперспективною, позаяк на такому грунті неможливо здійснити те, що цілком слушно -на противагу Канту - має на меті Зіммель, намагаючися відмежуватися від індивідуалістського суб'єктивізму, який, безперечно, попри всі зусилля Зіммеля, залишатиметься оманою, мабуть, не меншою, аніж саме вчення Канта. Якщо ж будь-яка належнісність, і насамперед моральнісна, є такою завдяки прозрінню об'єктивних цінностей і спирається на моральне добро, то ж не виключена також можливість прозріння добра, в об'єктивній сутності та ціннісному змісті якого прихована вказівка на індивідуальну особистість і на те належне, що іманентне їй як "покликання" бути саме цією особистістю й стосується тільки її одної, незалежно від того, чи поширюється таке саме покликання на інших. Таким чином, це й є прозріння сугніспо^ Цінності моєї особистості, або, мовою релігійних понять, ціннісний образ, що його містить у собі, несе поперед м^нв й надає мені божественна любов мірою її спрямованості на мене, -цейс той своєрідний індивідуальний ціннісний зміст, на якому тільки й може грунтуватися свідомість індивідуальної належніс-ності, тобто йдеться про пізнання добра-в-собі, але "добра-в-собі-для-мене". Й таке "добро'в-собі-для-мене" не приховує жодної логічної суперечності. Адже, коли воно не є "для мене" (в розумінні мого переривання), воно є добром-в-собі. І хоча й тут ввижається супереченість, воно, попри те, є добром саме "незалежно від мого знання", оскільки включає "добро-в-собі": але водночас воно є "добро- в- собі-для-мене" в тому розумінні, іио особливий матеріальний зміст такого добра- в-собі (за дескрипцією) містить грунтовану на переживанні вказівку на мене, своєрідний вказівний перст зверенений від цього змісту на "мене"; причому водночас у цьому змісті криється звернена до мене підказка: "для тебе". Саме цей зміст вказує мені в такий спосіб моє єдине місце в моральному космосі й підказує мені вчинки, дії й діяння; все це - У моїй уяві - промовляє до мене: "Я для Тебе" і "Ти для Мене". По суті, так можна розуміти вчення про добро "в-собі", вчення, котре не лише припускає, але й вимагає з необхідністю, ш,о(5добро-в-собі існувало як особливе для кожної особистості: той, хто не визнає "добра-в-собі", а сподівається, вслід за Кантом, дістати обгрунтування ідеї добра виключно на засадах загальнозначимості веління (і його необхідності), - той не може визнавати й добро-для-мене як індивідуальної особи. Коли ж акт, завдяки якому розкривається ідеальна ціннісна сутність особистості, містить повне розуміння цієї особистості, грунтоване на любові, то це відбувається незалежно від того, чи розкривається та сутність самостійно, а чи її рокривають для себе інші- Відтак, актом найвищої любові до себе є такий, що через нього особистість досягає повного розуміння самої себе й У такий спосіб споглядає і відчуває своє благо. Але так само не виключено, що й інша особа може через любов до іншого (тобто до мене) й повне його (тобто мене) розуміння вказати мені шляхи до мого блага; це означатиме, що її любов до мене є глибшою й достотнішою, аніж моя любов до себе, й тому ж бо здатною вказати мені ідею мого власного блага куди чіткіше, аніж здатен я сам. Думка, що кожен, мовляв, найкраще знає своє благо, не є, таким чином, безперечною. Адже йдеться про "благо", яке аж ніяк не збігається з насолодою чи щастям; отже Кант в кінцевому підсімку спотворює релігійну ідею блага, коли вважає, що благо належить до царини "евдемонізму"*. Можна, мабуть, говорити про різний ступінь наближення й віддалення від власного блага в особистому відчутті блаженства чи відчаю; але саме тому блаженство й не становить достотної складової блага.

Яким же є відношення між цінностями й висновуваними з них нормами, з одного боку, та індивідуальною ціннісною сутністю й грунтованою на ній належнісністю - з іншого? Більшість представників розроблюваної подосі етики на це запитання дають відповідь, яка щонайбільшого загострення набуває в Канта. А саме: за їхнім припущенням, особі лише в тому разі властива позитивна моральна цінність, якщо вона реалізує загальнозначимі цінності або додержується морального закону. Кант же здійснює ще один крок в цьому напрямі: для нього не тільки все належне є загальнозначимим, а отже, особистісної, тобто індивідуальної "належнісності" (на відміну від "нахилів") просто не існує, але й сам зміст цього належного визначається за такою формулою: "Чини так, аби максима твоєї дії загалом могла бути загальним принципом розумної істоти взагалі". Тобто йдеться про здатність до узагальнення волі, до трансформації її у принцип; ось це й становить для Канта підвалини моральногодобра. Він аж ніяк не виголошує: "Волій добра й пильнуй, аби й усі інші також воліли добра: ні, він каже: "Добром є те, щодо чого ти можеш воліти, щоб кожен (за твого становища) волів те саме". Наші наведені вище міркування однозначно спростовують останнє положення. Але те, що йому передує, належить ще спростувати. Зі сказаного раніше випливає, що всі загальнозначимі цінності (загальнозначимі для осіб) становлять лишень мізерну частку стосовно вищої цінності, священного буття особи,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8