Достотне співвідношення між ціннісним універсалізмом і ціннісним індивідуалізмом зберігається тоді й тільки тоді, коли кожен індивідуальний моральний суб'єкт ціною лишень йому знаних мук знаходить свої цінності, аж ніяк не втрачаючи з поля зору віхи морального й культурного розвитку, а також загальнозначимі цінності. Це стосується не лише окремих індивідів, але й так званих колективних духовних індивідів, скажімо, того чи того культурного кола, нації, народу, племені, родини. Тобто звідси випливає важливий висновок: ані повнота будь-якого культурного чи національного типу моральних життєвих ідеалів, ані їхня різноманітність жодною мірою не є аргументом проти об'єктивності моральних цінностей; це сутнісно зумовлено тим, що тільки у спільному спогляданні та взаємопроникненні загальнозначимих та індивідуальнозначимих моральних цінностей ми досягаємо повної очевидності добра- в- собі. Аналогічне можна стверджувати й щодо історичного розвитку кожного окремого індивіда і колективних індивідів. Згідно з кантівським правилом, скажімо, максима тільки тоді є виправданою. коли вона незалежно від часу може правити за принцип загального, тобто застосовного до будь-яких ситуацій законодавства. Зідгвік висуває аналогічну аксіому: "Будь-яке БОЛІННЯ Є ДОБРИМ ТОДІ Й ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ ВОНО НЕ залежить від зміни часу, якій підвладне водіння в межах життєвих зв'язків". Цю аксіому ми також маємо обговорити детальніше. Радше кожен життєвий момент індивідуального процесу розвитку становить водночас передумову пізнання певних і цілком неповторних цінностей, а також ціннісних зв'язків, але завжди зважаючи на вимоги моральних завдань і неповторюваність кожної дії, заздалегідь детермінованої об'єктивними зв'язками існуючого саме на цей момент (і, мабуть, саме для цього індивіда) порядку моральних цінностей, які, не будучи здійненими, із необхідністю необоротно зникають. Тільки, якщо ми поряд із загальнозначимими цінностями беремо до уваги також "історичні", конкретно ситуативні, а отже, виходимо з позиції, яка дає змогу не випускати з поля зору цілісність життя і водночас загострює нашу чутливість до завжди цілком своєрідних "вимог часу", ми здатні досягти повної ясності стосовно добра-в-собі. Відтак, не лише повнота і різноманітність моральних цінностей індивідів, народів і нації, але й різноманітність і повнота історично змінюваних моральних і культурних систем (що принципово заперечують усі знані раціоналістичні системи моралі), визначають сутнісну послідовність моральних сугнісних цінностей і завдань, котрі їм відповідають. І власне через те, що належить до сутності наявних цінностей; тобто їхня повна реалізація здійснюється не лише через різноманіття одиничних і колективних індивідів, але й через різноманіття конкретних історичних щаблів розвитку; існування цих історичних відмінностей жодною мірою не є підставою для заперечення об'єктивності моральних цінностей, а, навпаки, належить до її необхідних вимог. Саме необмежена тенденція до універсалізації цінностей і норм, на противагу означеним вимогам, і призводить до тієї суб'єктивації цінностей, якої, на жаль, припускається Кант. 

· · Сучасна зарубiжна фiлософiя: Течiї i напрямки. Хрестоматiя. - К., 1996. - С.10-31.