4. Литовська експансія на Україні.

У середині XIV ст. починається литовська експансія на Україні. Хоч Литовський князь Ольгерд, якому підпорядковувалися Київські землі, сповідував спочатку язичницьку віру, а після прийняття Кревської унії (1385 р.) між Литвою і Польщею почалося посилене насадження католицизму, Печерська обитель жила в цей період повнокровним життям. Про це свідчить, зокрема, такий факт: юнак Арсеній, родом з Твері, який прийняв постриг у другій половині XIV ст., «… возрадувався духом, коли знайшов у Києво-Печерському монастирі іноків, які сяяли доброчесністю, як зірки на тверді небесній, і намагався наслідувати їх, протягом багатьох років проходив різні ступені послуху...».

Печерський монастир справив певний вплив і на розвиток Церкви в суміжних російських землях у тяжкий для них час. Так, у другій половині XIV ст. пострижений у ченці у Києво-Печерському монастирі Стефан, Мохринський Чудотворець, заснував неподалік від Москви Мохринський, а у Вологодській землі – Авнезький монастирі. Тверський єпископ Арсеній заснував у своїй єпархії Жовтоводський Успенський монастир. Наприкінці XV ст. печерський постриженик Кузьма Яхромський заснував монастир на р. Яхромі у Володимирському повіті (під Москвою).

У цей період Печерський монастир користувався такою славою, що нерідко руські князі приходили до Лаври й залишалися жити в ній назавжди, причому дехто з них уславився як подвижник. Зокрема, тут у 1439 р. прийняв чернецтво з ім'ям Феодосій відомий полководець князь Федір Острозький, який передав обителі свої багатства.

Наприкінці XVI ст., долаючи різні труднощі, пов'язані з окатоличуванням українських земель, а також втручаннями у внутрішнє життя Лаври короля і магнатів, обитель активно відроджується: відбудовує храми і купує нові землі. І хоча монастир вже не мав тієї колишньої слави, що була в перші віки його існування, він залишається одним з найвизначніших духовних, просвітницьких і культурних центрів України. Нова хвиля відродження Печерського монастиря, зростання його духовного авторитету почалося в період боротьби з унією, коли обитель очолювали, кожен свого часу, такі видатні діячі, як архімандрити Никифор Тур, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, св. митрополит Петро Могила, Інокентій Гізель та інші. Так, з ім'ям Єлисея Плетенецького пов'язаний початок книгодрукування в Києві. Першою виданою в друкарні Києво-Печерської Лаври книгою, що дійшла до наших днів, є «Часословець» (1616-1617 рр.). У 1680-1690 рр. у Лаврі інок Батуринського Крупицького монастиря, майбутній святитель Димитрій Ростовський, складає «Житія святих», які й понині є улюбленим читанням християн.

5. Настоятелі (священноархімандрити) Печерської Лаври.

З 1786 р. київські й галицькі митрополити були водночас настоятелями (священноархімандритами) Печерської Лаври. Першою особою після настоятеля в Лаврі був намісник – як правило, ієромонах або ігумен, пізніше – архімандрит. Всіма справами монастиря керував Духовний Собор на чолі з намісником. До нього входили керівники лаврських відомств. По духовних штатах наступним за старшинством після намісника був скарбничий. У його віданні були книги приходу й витрат усіх лаврських відомств. Начальник рахункового стола звіряв прибуткові й витратні статті, складав щомісячні та річні відомості. Благочинний відповідав за порядок у Лаврі, наглядав за поведінкою ченців, послушників, розпоряджався вартою. Еклезіарх відав усіма лаврськими церквами, різницями, начинням, виготовленням і продажем свічок, дзвоновим благовістом і церковною сторожою. Келар завідував трапезною, проскурнею та всіма їстивними припасами. Помічником келаря був «ключар погрібний». Ті, хто наглядав за Дальніми й Ближніми печерами, стояли на чолі братії печер і відповідали за порядок у печерах і печерних церквах. Лікарняний начальник піклувався про хворих і старих з числа лаврської братії. Економ внутрішній розпоряджався усім майном всередині Лаври; економ зовнішній керував лаврськими угіддями та господарством поза Києвом. Типограф керував друкарнею. Бібліотекар завідував лаврською бібліотекою. Для сповіді ченців обирався ними духівник.

Києво-Печерську Лавру не минув своєю монаршою увагою жоден з російських царів: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина II, Ганна Іоаннівна, Ми-кола I і Микола II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павло, Єлизавета... Під час відвідання Лаври царі, так само як і піддані, брали благословення в настоятеля, прикладаючись до його руки. Романови передавали в дар обителі особисто або через своїх посланців золоті хрести й лампади, рясно прикрашені діамантами оклади богослужбових книг, ризи золотого шитва, парчу й кипарисові гробниці для померлих угодників.

Серед дарувальників — імена великокнязівські, граф Шереметьєв і княгиня Гагаріна, граф Рум’янцев-Задунайський (похований в Успенській церкві) і князь Потьомкін, гетьман Мазепа, графиня Орлова-Чесменська та сотні інших. Значні суми на утримання Лаври дарували дворяни, купці, промисловці, іноземці. Навіть прості люди, з вельми скромним достатком, вважали за свій християнський обов'язок пожертвувати Лаврі частину заощаджень.

6. Пожертвування Лаври.

При Печерському монастирі існували будинок для прочан і лікарня, на будівництво яких, Лавра витратила понад ста тисяч карбованців. Свята обитель приймала на утримання до вісімдесяти тисяч паломників щороку. Багато хто з них не тільки безкоштовно жили в лаврському готелі, а й харчувалися за рахунок монастиря хлібом і щами три, чотири і більше днів поспіль. І так протягом десятиліть!

Лавра, як й інші монастирі імперії, виділяла значні кошти на розвиток освіти: утримувала власну початкову школу, Духовне училище, асигнувала кошти на навчання бідних учнів Київської єпархії і навіть встановила п'ять стипендій в духовно-навчальних закладах Києва і Костроми "На згадку про чудесний порятунок священного життя Государя-Імператора Олександра II 4 квітня 1866