двічі: у портреті 1652 року (Національна галерея, Лондон) він зображений сидячим у кріслі з підлокітниками, у глибокій замисленості схиливши голову на праву руку; ермітажний варіант трактує ту ж тему— людина наодинці зі своїми думами. Цього разу художник застосовує строго симетричну композицію, зображуючи нерухомо сидячого старого у фас. Але тим помітніший рух думки, ледь вловима зміна вираження обличчя: воно здається то суворим, то більш м'яким, то втомленим, то раптом осяяним припливом внутрішньої сили й енергії. Те ж відбувається і з руками: вони здаються то судорожно стиснутими, то лежачими знесилено. Художник досягає цього насамперед завдяки блискучій майстерності світлотіні, що у залежності від її сили і контрастності вносить у зображення елегійну розслабленість чи драматичну напругу. Величезну роль грає при цьому і манера нанесення фарби на полотно. Покрите зморшками обличчя старого і вузлуватих натруджених рук знаходять художню, виразність завдяки грузлому місиву фарб, у якому жирні мазки, що переплітаються, передають структуру форми, а тонкі лессіровки додають їй рух і життя.
Безіменний старий у червоному з підкресленою гідністю, силою духу і шляхетністю став вираженням нової етичної позиції художника, що відкрив, що цінність особистості не залежить від офіційного положення людини в суспільстві.
До середини 1660-х років Рембрандт завершує свою саме проникливе полотно — «Повернення блудного сина». Його можна розглядати як заповіт Рембрандта-людини і Рембрандта-художника. Саме тут ідея всепрощаючої любові до людини, до принижених і стражденних — ідея, якій Рембрандт служив все своє життя,— знаходить найвище, найдосконаліше втілення. І саме в цьому творі ми зустрічаємося з усім багатством і розмаїтістю мальовничих і технічних прийомів, що виробив художник за довгі десятиліття творчості.
Обірваний, знесилений і хворий, що промотав своє багатство і покинутий друзями, з'являється син на порозі рідної домівки і тут, в обіймах батька, знаходить прощення і розраду. Безмірна світла радість цих двох — старого, що втратив усякі надії на зустріч із сином, і сина, охопленого соромом і каяттям, що ховає обличчя на грудях батька,— складає головний емоційний зміст твору. Мовчазні, вражені, застигли мимовільні свідки цієї сцени.
Тільки навчена величезним життєвим досвідом людина і великий художник міг створити цей геніальний і простий твір.
У «Поверненні блудного сина» нічого не відбувається і нічого не вимовляється — все було сказано, передумано, вистраждано і відчуто давним-давно, у роки довгого чекання, але є радість зустрічі, тихої і світлої...
«Повернення блудного сина» - останній великий твір майстра. У 1669 році Рембрандт помер.
Список використаної літератури
Віппер Б. Р. “Становлення реалізму в голландському живописі XVII століття”. - Москва: “Мистецтво”, 1997.
С. А. Андронов “Рембрант. Про соціальну сутність художника”. - Москва, видавництво “Знання”, 1998.
Ротенберг Е. Е. “Рембрант Гарменс ван Рейн”. – Москва: “Радянський художник”, 1986.
В. А. Лебедєв “Рембрант”. – М: Видавництво “Знання”. - Москва, 1996.
Альбом репродукцій “Рембрант” вип. 1-2. Москва: Вид. “Образотворче мистецтво” 1981-82.