Славнозвісні пам‘ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривали глиняні жіночі фігури богинь, посудини-жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля; ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи. Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався, з‘являлися нові мотиви, знаки, обереги.

Через тисячоліття тягнуться зв‘язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс, через віки тотожність з орнаментом попередніх епох, особливо з античним геометричним орнаментом. Історичні джерела свідчать про те, що вишиті рушники, скатертини вішали в язичеські часи на деревах, молитовниках, хащах. Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників.

Важливими свідками про вишивку на території сучасних південно-українських земель є численні “кам‘яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставках, подолах, манжетах.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті феодальної знаті. Вона була популярною й оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів. Важливі історичні відомості про місце виготовлення вишивок, про людей, які нею займалися. Так, у ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна Всеволодівна прийняла постриг у київському Андріївському монастирі й організувала школу, де молоді дівчата вчились вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва золотом і сріблом. Тут організовувались при монастирських школах майстерні. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна вишивала тканини для себе, своєї родини, для Видубецького монастиря. Вишивка була важливим заняттям і в родинах великих князів.

Вишивка золотом і сріблом вимагала неабиякої майстерності технічного виконання складних композиційних зображень, які несли в собі сліди давнього язичницького змісту, містили і новіші зооморфні, геометричні мотиви. Вишивки виконувались золотом і сріблом, в основному на цупких шовкових тканинах технікою “в прокол”, технікою “шов по формі” та шов “в ялиночку”. Техніка “в прокол” була домінуючою, лише в кінці ХІІ – на початку ХІІІ століття вишивальниці почали вишивати складні орнаментальні і сюжетні зображення технікою “в прикріп” – золоті нитки накладались одна біля одної щільно на тканину і прикріплювались до неї дрібними, ледь помітними шовковими стібками.

Фрагменти вишитих тканин з розкопок Десятинної церкви, с.Городниця над Дністром, с. Білгород на Київщині та інші розширюють відомості про орнамент вишивок Х – ХІІ століття. Збереженість лише фрагментів тканин, втрати вишивальних ниток не дають змоги реконструювати узори. Однак по отворах, які залишилися на тканинах від ниток, виявляється характер орнаменту.

Вперше класифікацію збережених фрагментів вишивок здійснила М.О.Новицька, виділивши три типи орнаментально-композиційних стрічкових схем. Перший – розміщення елементів в ряд, на певній відстані один від одного; другий – з трьома варіантами зображення хвилястої, ламаної лінії, пересіченої лініями з відгалуженнями то вгору, то вниз симетричних завитків; третій – преплетення двох вузьких “стрічок”, варіанти плетінки. Основні мотиви: круги, трикутники, ромби, розетки, крини, хрести, дерево життя, завитки, есовидні мотиви та ін.

Різні варіанти цих мотивів на вишивках Х-ХІ століття довго зберігались, перефразовувались у пам‘ятках пізніших століть. На вишивках із Десятинної церкви в Києві, Райковецького городища зображені в ряд круги. Ці мотиви, що символізували сонце, були популярні і поширені в Древній Русі. Вони не зникали з орнаменту вишивок, співпадаючи з зображенням на інших творах народного мистецтва, відомі і у вишивках ХVIII-XIX століття дійшли і до наших днів. У районах Прикарпаття і сьогодні побутують круги-розетки, це улюблені узори вишивок, які народні майстри називають “сонечка”. На особливу увагу заслуговує вишивка, що містилась на комірі з курганного поховання поблизу с. Головурів (Київщина). Вишивка виконана шовком на шовковій тканині, стебелевим швом і підстильною гладдю. Унікальність цієї знахідки в тому, що в місцях, де не збереглися вишивальні нитки, залишилися проколи, по яких вдалося реконструювати орнамент. У фризованому плані, ритмічно повторюючись, вишиті напівкруги арочки, що підтримуються колонками, зверху над колонками вишиті деревця. В арочних площинах позмінно зображені птахи в профіль, одне крило яких півкругло підняте аж до голови, друге опущене вниз, подано й геометризоване зображення людської постаті. Голова – півкруг, тулуб – трикутноподібна фігура. Дослідники не раз звертали увагу на наявність в давній вишивці зображень слов‘янських язичницьких храмів, теремків з деревами, птахами, а у середині – жіночих фігур. Б.А.Рибаков на конкретних пам‘ятках доводить, що жіноча фігура в храмі – богиня Мокош, покровителька жіночих занять, особливо прядіння і ткацтва.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, рослинно-геометричним орнаментом із стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними і чорними нитками. Найбільш уживаними техніками є “гладь”, “набирування”, “занизування”, “хрестик”.

Вишивка – мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам‘ять. Вишивка, як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.

Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне