1.2. Територіальні особливості.

Мистецтво вишивання сягає сивої давнини. Розвиток його ніколи не переривався. Пам‘ятки Х-ХІІІ століття засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометризованими мотивами.

Уже в цей період можна говорити про два напрями вишивання- орнаментального і сюжетного. Важливими знахідками срібно-золотого гаптування з фігурними зображеннями ХІІ століття є фрагменти єпітрахилі знайдені в 1936 році у Софійському соборі. Вісім фігур – жіноча Оранта, п‘ять чоловічих, двох ангелів – вишиті золотою, срібною сухозліткою та світлим шовком “в прокол”, “в прикріп”, “в настил”. Між фігурами на єпітрахилі вишитий рослинний орнамент: галузки, завитки, листочки та ін. Про поєднання сюжетних і орнаментальних зображень як про типове явище вишивального мистецтва свідчать пам‘ятки пізнішого часу.

Так, сітчастий ромбовий орнамент червоними нитками вишитий на білій скатертині, якою застелений стіл у фресці “Тайна вечеря” в Горянах. Чітке розміщення квіткових галузок, червоних, чорних стрічок видно на фресках в Любліні й Лаврові, на іконі “Богородиця з дитиною” з Луцька, “Спас нерукотворний”, “Преображення” з Яблунева. Детально рядове і шахове розміщення квіткових червоних і чорних галузок передано в одязі Христа в іконах “Богородиця одигітрія” з Красова та в “Поклоніння волхвів” з Бусовиська.

Розвиток сюжетного вишивального мистецтва засвідчують зображені твори ХІ-ХVI століття. Серед них особливо цінні: золочівський фелон, плащаниця із Жиравки. В золочівському фелоні вишивка передає не тільки багатство орнаментальних мотивів, а й індивідуальність виразу обличчя. Всього в фелоні одинадцять постатей, і кожна має відмінні риси в передачі обличчя, орнаменту одягу, німбу.

На домотканому полотні вишита плащаниця ХVI століття, що зберігається в Кам‘янець-Подільському історичному музеї-заповіднику. Це одна з тих пам‘яток, що показує орнаментальне багатство геометризованих і геометризовано-рослинних мотивів у сюжетних вишивках. У цьому плані цікаві буковинські гапти, датовані сюжетні вишивки XVII століття, що зберігаються у Львівському музеї українського мистецтва.

Поступово збагачуються техніки виконання вишивок золотом, сріблом та шовком. У XVII столітті з‘являється панцирний шов, різні методи закріплення металевих ниток, які утворюють ромби, зигзаги, кривулі та ін. Аналогічні техніки були поширені в пам‘ятках із західних областей України. В єдиному руслі творчого процесу проходив розвиток вишивки в таких центрах гаптування, як Київ, Чернігів, Львів, Луцьк, Корець, Чернівці, Броди, Дубно, Острог. Вишивкою прикрашали одяг, скатерті, рушники, наволочки, кінську збрую.

Вишивки XVII-XVIII століття виконані переважно на домотканих матеріалах: льняних, конопляних, вовняних. З середини XVII століття поширилось використання для вишивок привізних бавовняних, вовняних, шовкових, металевих. Пожвавлення торговельних відносин сприяло тому, що фабричні червоні, чорні і сині нитки масово використовувалось в українській народній вишивці. Місцеве виробництво шовкових тканин XVII-XVIII століття у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам‘янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, Бучач, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вишиванні. Вітчизняне виробництво золотих і срібних ниток давало можливість активно використовувати їх для виготовлення високохудожніх золототканих тканин.

Різні верстви феодальної верхівки, козацька старшина, церква були замовниками дорогих вишивок золотими, срібними, шовковими нитками – скатертин, завіс, шат для ікон, фелонів, плащаниць, риз, інших коштовних виробів. Суцільне вишивання золотими і срібними та мідними нитками – гаптування – було популярним видом народної творчості. Вишивальниці уміло застосовували в своїх композиціях різновидні елементи геометричного, рослинного, зооморфного орнаменту, дуже часто зберігаючи архаїчні форми: геральдичні, зооморфні композиції, антропоморфні зображення, розетки, дерево життя та ін. Особливого розвитку зазнав дуже стилізований рослинний орнамент, серед якого центральне місце займала квіткова галузка.

Унікальні пам‘ятки народного вишивання XVII-XVIII століття- рушники, вишиті ручнопряденими червоними, інколи з вкрапленням синіх ниток на домотканому полотні. В рушниках з антропоморфними мотивами складні геометризовані зображення часто передані в характері рослинних форм. Архаїчні риси антропоморфних мотивів найбільш збереглися в рушниках з районів Поділля, Подністров‘я.

Різновидність вишитих на рушниках композицій дерева життя- символу всього живого – створюють фантастичні казкові птахи, що оберігають його. Вишивальниці наділили ці мотиви рисами неземної краси, таємничості, глибинної премудрості. Птахи переважно розміщені обабіч центрального стовбура над кроною дерев. Їм видно все земне і відкриті небесні простори. Вони вишиті або з припіднятими крильцями, готові злетіти, або зображені в іншій, спокійній позі – їх голови повернуті вгору. В усіх композиціях птахи трактовані узагальнено, так, що важко відгадати їх реальні форми.

Серед фантастичних сюжетів у вишитих рушниках XVII ст. виділяються сіріни – птахи давніх легенд, билин, своєрідні древньослов‘янські покровителі. Виміряні людською уявою, вони по-різному зображувались на рушниках. У Чернігівському історичному музеї зберігається рушник з типовим розміщенням диво-птаха над деревом життя. Крила його високо підняті, хвіст овалоподібний, пишно розпущений, з променеподібними пір‘їнками, що уособлюють промені сонця.

Образи диво-птахів, віл-русалок збереглися у вишивках рушників північних районів Чернігівщини, Сумщини. В характері їх трактування відчутні аналогії з подібними сюжетами, поширеними в російській народній вишивці. Ці мотиви нерозривно зв‘язані з деревом життя. Фантастичні напівлюдські птахи видозмінювались, губилися в народній пам‘яті.

В орнітоморфному орнаменті в XVII ст. з‘являються зображення орлів. Вони вишивались сидячими, з напіврозпущеними крилами, у профільному зображенні або у фас, але завжди з характерно поверненою головою. Найбільше пам‘яток з вишитими геральдичними орлами XVII-XVIIІ ст. збереглося з Чернігівщини. Як стверджують дослідники, орел особливо шанувався як покровитель племені сіверян, а вже пізніше він стає геральдичною емблемою міста Чернігова.

В рушниках XVIIІ ст. в складні рослинні композиції дуже часто включені попарно або