У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів: окремі з них поширені по всій області, інші – пов‘язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

На Буковині використовуються зооморфні, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив “кривуля” у різних техніках виконання. Переважає техніка “заволікання” і вишивання хрестиком, часто також використовують вирізування і гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, поширені як білі так і багатоколірні орнаменти.

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників, які є традиційною прикрасою українського народного життя. Розвішані у світлиці по стінах і над картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Спільною творчою працею народних майстрів і художників – професіоналів українська вишивка всебічно розвивається, широко виходить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села.

РОЗДІЛ ІІ

2.1. Матеріали та інструменти.

Матеріалом для вишитвання є основа, на якій вишивають – полотно, замша, шкіра тощо, а також те, чим вишивають, тобто нитки з льону чи конопель, бісер, шерстяна пряжа. Народні майстри і художники вишивають на натуральних тканинах – полотні (часто домашнього виготовлення), маркізеті, крепдешині, батисті та інші.

Тип застосованої тканини залежить від техніки вишивання. Для лічильної вишивки потрібна тканина з полотняним переплетенням ниток (льняне або бавовняне полотно, маркізет, бортівка), тобто така, на якій зручно лічити нитки. Існує спеціальна вишивальна тканина у якої нитки основи і утка однакової товщини. Для вишивання хрестиком придатна всяка канва. У продажу є густа канва, на якій можна вишивати зразу виріб, але продається і розріджена. Таку канву потрібно пришити до тканини наметувальними стібками і вишивати одночасно на канві і на тканині. При цьому треба стежити, щоб голка з робочою ниткою точно входила в отвори канви. Закінчивши вишивати, поперечній й повздовжні нитки канви обережно висмикують. Під час роботи стібки злегка затягують, щоб після видалення ниток канви вишивка лежала щільно на тканині.

Найкращими нитками для вишивання є муліне, ірис, гарус. Застосовують шерстяні і синтетичні нитки, а також будь-які інші слабкої крутки і міцного пофарбування. Щоб перевірити чи линяють вибрані нитки, потрібно на клаптику білої тканини виконати нескладну вишивку (досить сім-вісім стібків), після чого тканину випрати і випрасувати. Якщо нитки линяють, навколо вишивки біла тканина злугка пофарбується.

Муліне бажано зберігати в окремих мотках, а не в косах. Кожний моток муліне розрізняють в одному місці і складають у кілька рядів. При такому методі зберігання зручно витягати з мотка будь-яку кількість ниток, а залишок робочої нитки намотують упоперек мотка для дальшого використання. Крім того, добираючи кольорову гаму, окремі мотки зручно розкладати один біля одного і заміняти неприйняті кольори іншими, чого не можна зробити, зберігаючи нитки в косах.

Для вишивання треба мати п‘яльця, ножиці, бажано з заокругленими до верху кінцями, набір голок з вушками різної величини та сантиметрову стрічку. Наперсток потрібний в разі вишивання на товстому матеріалі, коли потрібно сильніше натискувати на голку.

П‘яльця можуть бути круглі і квадратні, пластмасові і дерев‘яні. Їх використовують для забезпечення натягу тканини. Стібки в цьому випадку лягають рівніше і рисунок не перекошується. Квадратні п‘яльця або спеціальну раму використовують для складних і великих за розміром вишивок. Раму встановлюють у похилому положеннні так, щоб можна було працювати обома руками з лицьового і спіднього боку вишивки.

Голки повинні відповідати вишивальній нитці і тканині. Чим тонша тканина, тим тонші мають бути нитка і голка. Голка залшає в тканині прокол, через який проходить робоча нитка. Якщо голка товста, а тканина тонка, то утворюються дірочки, якщо голка набагато тонша, ніж вишивальна нитка, то, проходячи через прокол, робоча нитка часто рватиметься. При будь-якому вишиванні голку слід вколювати між нитками тканини.

Перед початком і періодично в процесі роботи руки старанно миють з милом, бо пітні руки забруднюють робочу нитку і тканину.

Щоб вишивка не забруднювалась, роботу тримають у спеціальній серветці. Поза під час роботи повинна бути зручною, освітлення достатнє.

Якщо додержувати перелічених умов, після закінчення вишивання виріб не потрібно прати. Прасують вишиті вироби тільки з вивороту на товстій м‘якій прокладці. У такому випадку вишивка рельєфніше виділяється на тканині.

Перенесення рисунка на тканину.

Існує кілька способів перенесення рисунка на тканину. Перший, найпростіший і найпоширеніший – за допомогою копіювального паперу. Бажано мати набір кольорового копіювального паперу. Оскільки копіювальний папір бруднить тканину, бо для білої тканини краще використати папір жовтого чи зеленого кольору, тобто такий, який не залишає яскравого масного сліду. Копіювальний папір кладуть блискучою поверхнею на тканину, зверху накладають рисунок і прикріплюють до тканини булавками, щоб у процесі роботи рисунок не зсунувся. Контури рисунка акуратно обводять гостро заструганим олівцем, пам‘ятаючи, що в процесі вишивання виправити викревлення ліній контура набагато важче.

Другий спосіб – наметування. Він дає можливість переносити рисунок на тканини, на які його не можна перенести через копіювальний папір (шовк, шерсть, оксамит тощо). Рисунок переносять