Курсова робота

з декоративно-прикладного мистецтва

на тему:

“Історичні особливості зародження та розвитку гуцульського різьблення та інкрустації”

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

МАЙСТРИ ХУДОЖНЬОГО РІЗЬБЛЕННЯ.

МАРКО МЕГЕДИНЮК, БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ.

ХУДОЖНЬО-СМИСЛОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ.

ТВОРЧА СПАДЩИНА ТА ЗНАЧЕННЯ РІЧКІВСЬКОЇ ШКОЛИ РІЗЬБЛЕННЯ НА ГУЦУЛЬЩИНІ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КМНМГ – Косовський музей народного мистецтва.

МКДІПДІ – музей Косовського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

УМЕХН – Український музей етнографії та художнього промислу.

КМНМГП – Коломийський музей народного мисте3цтва Гуцульщини та Покуття.

КІМ – Кабінет історії мистецтва ім. В.І. Касіяна № 16.

2. Найпоширенішим випадком народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Численні мистецькі пам’ятки, що збереглися до наших днів і знаходяться в експозиціях багатьох художників та історичних музеїв нашої країни, свідчать про високу культуру гуцульської народної різьби по дереву.

Найбільші зібрання гуцульських виробів, на яких можна простежити зразки високої народної культури минулого, ЗБЕРІГАЮТЬСЯ У Львівському державному українському музеї етнографії та художнього проси млу Академії наук України, у Коломийському державному музеї народного мистецтва Гуцульщини, в Івано-Франківському, Чернівецькому та Закарпатському обласних краєзнавчих музеях, у музеї Косовського коледжу прикладного та декоративного мистецтва і в окремих приватних колекціях.

Гуцульська художня різьба широко застосовувалася насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку – на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, дерев’яних ліжках, сундуках, кушках, тарницях, рахвах, рамках, декоративних тарелях, цукерничках, барильцях, топірцях ложках і та ін., а також на деталях житлової архітектури – на сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, наличниках вікон і дверей, на пам’ятних спорудах тощо. Художня різьба по дереву широко використовувалась в інтер’єрі гуцульських церков і на церковних речах.

В минулому високе художнє покликання багатьох народних майстрів-різьбярів за безцінь або з зовсім без оплати використовували служителі культу з метою виготовлення оздоб для внутрішнього і зовнішнього художнього оформлення церков. Часто народні майстри застосовували тут різні декоративні способи різьби, в тому числі скульптурну, ажурну (або прорізну), площинно-геометричну та інші. Виконання таких робіт на замовлення церков сковувало і обмежувало можливість майстрів – різьбярів, їх творча фантазія перебувала під суворим контролем церковних канонів.

Багато високохудожніх зразків різьби по дереву досі залишаються поки що безіменними, бо майстри не ставили на своїх роботах ні прізвищ, ні імен. Обдаровані гуцульські митці-самоуки, талановиті майстри із народу, в феодальному і капіталістичному суспільстві не мали змоги здобути навіть початкову освіту і здебільшого були не писемні. Але велике внутрішнє відчуття краси і законів мистецтва, висока інтуїція, внутрішній, органічний художній смак підносили творчу наснагу народних митців, які силою свого таланту, невтомною працею з величезними труднощами пробивали собі дорогу навіть до світової мистецької слави.

Оригінальність і самобутність виробів гуцульських майстрів привертали до себе підвищену увагу ділків-спекулянтів, перекупників, які видаючи себе за “знавців” та “любителів” народного мистецтва, приховували справжні свої наміри під виглядом організацій збуту виробів. З цією є метою вони відкривали приватні крамниці, через які реалізовували чудові зразки народної творчості, наживаючи на тому непомірні капітали. Майстрам же платили, як кажуть, те “що з носа впаде”. Такі крамниці були в міста Косові, Ворохті, Яремчі та в інших місцях.

Збільшився вивіз гуцульських художніх виробів і за кордон. Майстри вимушені були зв’язувати свою долю з “вільним ринком”.

Мимоволі залежачи від перекупників і потрапляли під їх вплив. А хитрі ділки, підпорядкувавши собі діяльність майстрів, диктували їм замовлення, накидали буржуазні, спотворені смаки.

На той час розповсюджувались вироби, площа яких вщерть оздоблювалась різнобарвним бісером, а сама форма або конструкція надмірно ускладнювалась.

Нерідко навіть і на творчість відомих майстрів гуцульського мистецтва негативно впливали такі замовники із дрібнобуржуазних і міщанських кіл, які нав’язували майстрам свої смаки.

3. Сліди цього можна помітити і в творчості відомого різьбяра із с. Річки, Косівського району на Івано-Франківщині, Марка Мегединюка (1842-1912), який відіграв особливу роль в історії розвитку художньої різьби Гуцульщини. Багато його творів не дійшло до нас, проте й ті вироби, що збереглися в наших музеях, дають достатній матеріал для характеристики високого покликання талановитого митця.

М.Мегединюк розвивав техніку викладки кольоровим бісером, яку подекуди ми зустрічаємо і в інших різьбярів – його сучасників. Але в роботах М.Мегединюка вона вперше на Гуцульщині набула особливо широкого застосування, і його справедливо називають на Гуцульщині батьком бісерної техніки.

Кольорова гама бісеру в роботах майстра була порівняно небагата (в перважній більшості він використовував бісер лише кількох кольорів: білий, темно-червоний, синій і рідше зелений), проте він умів згармоніювати різноматність кольорів з особливим художнім почуттям.

Бісер в основному був із фарфорової маси, рідше – із кольорового скла. Доставляли його із-за кордону: з Чехії, Боснії та з інших країн.

М.Мегединюк увійшов в історію гуцульського народного мистецтва також і як один із перших майстрів, що утверджував художню обробку кольорових металів. Карбування і гравіювання він майстерно поєднував у своїх виробах з деревом та бісером.

Характерним прикладом високої технічної завершеності є його скринька, де ми бачимо типовий для цього майстра спосіб декоративного оздоблення викладанки, при якій уся площа виробу заповнюється кольоровим бісером з кольоровими металами ціточками. Щіточки органічно вплітаються в різнокольоровий бісерний орнамент і, мов золоті світлячки, виблискуючи, створюють невимовно-казкове видовище, що зачаровує око своєю красою. Виріб у цьому, так би мовити, вбранні виглядає надзвичайно привабливим і дорогоцінним. А дерево, втративши себе як матеріал, губиться, зникає, і зовнішній вигляд такого мистецького виробу швидше вже нагадує річ, виготовлену із дорогоцінних металів та каменів.

Характерним