Важливим процесом у роботі талановитого майстра була підготовка матеріалу для виготовлення виробів. Особливу увагу М.Мегединюк приділяв столярному і токарному процесові, як формі-першооснові своїх мистецьких виробів. З такою ж вимогливістю він звертав увагу і на опрацювання внутрішніх деталей та їх художнє оформлення.

У виробах М.Мегединюка приваблює простота конструкції, що продиктована перш за все іх практичним призначенням. Органічна єдність форми і декоративних мотивів, високе почуття ритму і симетрії в орнаментальних оздобах його робіт, цілісність декоративних плям є характерною рисою в- творчості М.Мегединюка.

Домашні злидні, нестатки гнітили майстра. У пошуках кращого життя він залишив своє село, об'їздив майже цілий світ. Зазнавши на чужині лиха І принижень, бідолаха повернувся ь рідний край, придбавши лише параліч руки, ставши інвалідом, після чого вже остаточно втратив усяку надію на щастя. Художні вироби М.Мегединюка стали широко відомі тільки після його смерті

В історії гуцульського народного мистецтво особливе місце посідає найвизначніший майстер різьбяр і мосяжник - Юрій Шкрібляк, творчість якого була і залишається й до цього часу великою школою високої народної культури в художній різьбі для наступних поколінь молодих митців - різьбярів.

Першими послідовниками Шкрібляка у розвитку народних традицій гуцульської різьби по дереву були його сини Василь, Микола і Федір. Найвиразнішим художнім покликанням до різьбярства Василь.Шкрібляк /1856-1924) .

Шкрібляк розвинув далі техніку інкрустації, застосовуючи її в мотивах чистої геометричної різьби. Майстер прагнув надавати своїм виробам більшої пластичності, соковитості, вводячи рельєфну орнаментальну пластику, рельєфні вставки та накладки у вигляді геометричних форм, що виступають над площиною. Цей декоративний засіб у дальшому його розвитку ми помічаємо і в творчості інших майстрів - різьбярів, особливо у В.Девдюка.

Художні вироби В.Шкрібляка зберігаються в музеях Львова Коломиї, Івано-Франківська, Косова та інших музеях України.

Одним із найбільш відомих майстрів мистецтва художньої різьби на Гуцульщині, чия творчість розвивалась у таких же складних умовах, як і його попередників та сучасників, Василь Григорович Девдюк (1873-1951) із Косова Разом з іншими різьбярами, В.Девдюк багато зробив для поширення і розвитку народного мистецтва, для організації спеціальної фахової школи художніх народних ремесел на Гуцульщині.

Василь Девдюк, Василь Шкрібляк і Марко Мегединюк були першими, кому належить заснування різьбярської школи також і на Буковині. Як художників - різьбярів їх офіційно запросили з Косова до відкритої в 1905 році так званої крайової фахової школи у Вижниці ( теперішня Чернівецька область), де було запроваджено фахове навчання гуцульській різьбі по дереву і металевій орнаментиці. У цій школі В. Девдюк працював до 1914 року Під час першої світової війни він повернувся до Косова.

Цей видатний майстер народного мистецтва Гуцульщини - замислив по собі неповторні шедеври декоративно - ужиткового мистецтва не тільки на Гуцульщині, але й збагатив світову культурну класичними зразками українського образотворчого фольклору. Про нього хочеться розповісти значно більше, ніж написано дотепер.

Багато важливих сторінок із його життя і творчості залишились непоміченими або висвітлені однобічно і збіднено.

Крім цього, багато оригінальних робіт було втрачено або не збереглися. Водночас постає проблема синтезу 'ь мистецтвознавчому дослідженні гуцульських майстрів, які працювали та формували художню образність цього краю.

Але найбільше зацікавлення мистецтвознавців постає тут, на Гуцульщині, де зародилась своя школа свого багатого та , різноманітного мистецтва.

4. Зустрічаються публікації та статті про М. Мегединюка, але це дуже мала інформація що до майстра такого рівня. Про його творчість хотілобися знати трошки більше.

Цінними дослідженнями про М.Мегединюка залишається праця В Шухевича, де записано унікальну зустріч автора з майстром.

Марко Мегединюк розповідає про себе відомому українському етнографові і дослідникові Гуцульщини XIX поч. XX ст. Володимирові Шухевичу так: "Я родивсі 1842 р. у РІЧЦІ. Тато мій Стефан, а мами Марія з роду Петрових з Брустур. Нас було сім братів: Федор, я (Марко), Гаврило, Іван, Микола, Юра і Петро. Мама любила мене дуже за се, шо я бавив мох братів. Вона .позволяла мені як я був ше маціцьким хлопцем робити малі топірці, ставити млинок й тощо.

Найбільше зрадів сі я, коли поставив малий млинець (млинок) та з хлопцями молов на ним сім'є, шом украв у мами. Але дід мій, Юрко, побивав мене дуже за мою роботу, якої я "непускавсі. Аби сперед діда сховати сі," поставив я "собі млинець горі на Буківци (частина громади с. Річки) у потоці Крисівка під Межиріками, де був малий гук по трьох ускоках (каскадах). Під першим ускоком бувковбур, єго вимила вода у такім місци, що не меж було туди зайти. Я продовбав собі у скалі Заступці сходи, дібрав'сі до ковбура і поставив млинець: коло него сидів я все нераз цілу днину. Дід мій зміркував, що я мав дес поставити млин і став мене підглідати, тай так дійшов аж до мого млинця, той зараз пустив сі ід ковбуреви, аби млин розкинути; ледви став коло ковбури, зсунолосі під ним каміне і він упав, щістє, що в ковбур, бо був би забив сі.

Я стояв з далеку, та дивився на се уже; жєль мені стало млинця тай діда, але я боєвсі его ратувати, аби мене не побив! Аж як обіцєв, що не ме бити і млина не