Такі аранжування були доступні кожній людині й тому улюблені, особливо серед широких верств населення.

Композиції типу тябана, називані іноді ікебаною однієї квітки, були неодмінними супутниками чайної церемонії. Тябана, відповідно до особливої атмосфери, у якій проходила чайна церемонія, відрізнялася простотою, скромністю й самими квітами, і вази: вони не могли бути яскравими й помітними, усього 1-2 квітки й листик. Засновник чайної церемонії й тябана Сен-но Рикю (1520-1571) поклав початок розвитку оригінального стилю Ікебани, популярного серед простих людей. Тябана процвітає й у цей час і не тільки для чайної церемонії.

Стиль іагеіре, у якого до кінця XIX століття ніяких фіксованих правил розміщення рослин у вазі не було, у наші дні є досить популярним і використається у всіх існуючих школах як традиційних, так і сучасних.

Сейка, або Сека, що з'явилася на початку XVIII століття, у період Эдо, як реакція на закостенілий і строгий стиль Рикка, представляє собою спрощену Рикку. І кількість, і асортименти рослин стали мінімальними, техніка установки рослин у вазі значно спростилася. Наприкінці XVIII століття Сейка, сполучаючи в собі шляхетність рикки й простоту нагеіре, заволоділа місцем у токономе. В основі трилінійної асиметричної структури стилю - різнобічний трикутник, що представляє добре відоме відношення неб-земл-людина. Аранжировщик при цьому став більше вільним у виборі кількості і якості матеріалу, але достаток його й розмаїтість асортиментів не допускалося.

Поява цього стилю стимулювало виникнення ряду нових шкіл ікебани. Серед них виділяється Корю, що існує й понині й у своєму розвитку давши багато дочірніх відгалужень. Всі ці школи діяли, головним чином, у період Эдо. Тоді ж центр квіткового аранжування перемістився з Кіото в Эдо (стародавня назва м. Токіо), де влаштовувалося багато виставок, а Сейка ставилася в ресторанах і інших громадських місцях. Було потрібно спрощувати форму Ікебани, щоб легше було аранжувати й навчати цій справі.

До початку XIX століття ставиться й виникнення гарне відомої школи Мисе. Кожна зі шкіл, що з'являлися, привносила свої поняття в розвиток стилю Сейка. В 1868 м послу буржуазної революції й сторіччя державної ізоляції, Японія під керівництвом молодого імператора Мейдзи відкрила свої двері Заходу. Столиця була перенесена з Кіото в Токіо. Феодальна система була порушена, з'явилися нові соціально-економічні й політичні інститути, включаючи парламент, університет, банки й т.д. Протягом 25 років періоду Мейдзи японці освоювали західні шляхи розвитку суспільства. Підсилювалася критика традиційної ікебани, стиль нагеіре став більше прийнятним для суспільства. Більшість шкіл бути пов'язане із храмами, тому їхня популярність падала, вони занепадали. Багато шкіл, у першу чергу ті, що були під заступництвом військової касти (сегунати), що терпіла крах разом з феодалізмом, стали

зникати. Майстри роз'їжджалися в провінції в пошуках стабільного життя. І зараз ще можна зустріти там залишки старих шкіл.

Все-таки в обновленій країні від феодальної системи залишалися багато традиційних звичаїв, включаючи икэбану, хоча й змінену, часто перекручену. В 80-і роки минулого століття почали бурхливо відновлюватися національні духовні цінності, мистецтво, у тому числі й ікебана.

В 1889 р. відновлена школа Икенобо, її філії по країні, школа Корю й ін. Ікебана стала обов'язкової для елементарного утворення жінок. По всій Японії вона здобуває різноманітні й дуже енергійні форми. Але її архітектоніка залишилася колишньої - трикутник, утворений трьома головними елементами (Син, Соэ й Хикаэ) Разом з розвитком культурно-економічних зв'язків із Заходом ікебана стала обновлятися й збагачуватися новими ідеями й новим асортиментами рослин, дотоле небачених у Японії (троянда, гвоздика, стрелиция, тюльпан і ін.).

В 1897 р. була заснована шкала Охара, що збагатила мистецтво ікебани зовсім новим стилем морибана (рослина в плоских вазах на наколках), що дозволяє створювати цілий природний ландшафт у посудинах. В 1926 р. під впливом абстракціоністських плинів в образотворчому мистецтві виникає сучасна школа Согеиу, що показала можливості використання в ікебані сполучення живого й неживого рослинного матеріалу, але й діапазон розмірів, форм композицій і місць установки їх в інтер'єрах і на вільних відкритих просторах.

Таким чином, протягом декількох століть ікебана розвивалася й змінювалася відповідно до суспільно - політичних, економічних і культурних змін, що відбуваються в житті суспільства. Але особливо великий вплив вона постійно випробовувала від змін у мистецтві архітектури.

Розвиток ікебани йшло убік демократизації: більшої доступності широким верствам населення, спрощення техніки розміщення рослин у вазі й навчання цьому мистецтву; пристосування стилів і форм ікебани до умов сучасного життя, до інтер'єрів житлових і суспільних приміщень; по шляху розширення асортиментів рослин і використання сторонніх матеріалів. Аранжировщикам надавалося усе більше волі у виборі засобів і матеріалу для творчого самовираження в цьому мистецтві.

РОСЛИНИ КОТРІ ВИКОРИСТОВУЮСТЬ ПРИ СКЛАДАННІ ІКЕБАНИ

В ікебані дуже багато аранжувань із сухих гілок, злаків, гілок із плодами, з корінь, стовбурів дерев. Улюбленими квітами в Японії для складання аранжувань є камелія, хризантеми, троянди, калли, іриси, що цвітуть зливи, вишні, персики.

Букети з камелії навіть без доповнень є одним із кращих зразків мистецтва ікебани. Їх ставлять у грудні, січні й лютому. Букети ікебани із хризантем, зібрані на площині, у високих вазах, на каменях, шматках дерева, сполучать із листами аспидистри, евкаліпта, аспарагуса шпренгери, фатсии (аралії), монстери, рододендрона, з гілками ліани, плодами древогубца, з колоссями лиатриса, а також без усяких аранжувань. Букет із хризантем ставлять у вересні, жовтні, листопаді й грудні.

Троянди в аранжуваннях ікебани не повинні бути повністю розпустилися. Листи, які перекривають