один одного або коли видна зворотна сторона, - зрізують. Ставлять троянди з гілками кедра, що цвіте сливи, з листами бамбука, аспидистри, з гілками ялівця, евкаліпта. У високі вази троянди майже не ставлять, а найчастіше вони аранжовані в стилі морибана - на металевих власниках і плоских вазах або вазах середньої висоти.
Іриси в ікебані майже не сполучаються ні з яким видом аранжировочною зелені, крім власних листів. Квітучі стрілки відділяються від листів і встановлюються відповідно до задуму. Букети ірису аранжують тільки в плоских вазах у червні й липні.
Калли в японських аранжуваннях бувають у найрізноманітніших сполученнях: з довгими квітковими стрілками й зрізані низько, з повністю розкритою квіткою й у бутоні. Калли рідко зустрічаються у високих вазах, більше в низьких, на площині, з додаванням аспарагуса шпренгери, листів монстери й гілок вистерии, гілок з бамбуковими листами, з листами калл і колоссями, що підкреслюють силует, лиатриса або низько зрізані каллы з колоссями лиатриса без усяких листів.
Гілки квітучих слив, вишень, абрикоса, мигдалю ставляться в букети самостійно або в сполученні з камелією, сосною, бамбуком. В аранжуваннях ікебани багато букетів з тюльпанів, деревоподібних півоній, білих лілій, гвоздик, нарцисів. Рідше зустрічаються композиції із гладіолусів. Як аранжировочний матеріал широко використається рогоз, гілки верби, ситник, очерет.
Для того щоб підтримати зрізані квіти свіжими, японські декоратори користуються двома методами - фізичним і хімічним. При фізичному методі стебла рослин
підрізають у воді, а при хімічному - у свежеподрезанные місця стебел утирають невелика кількість повареної солі.
Історія флористики
«Дихання троянд і шепіт лілій увійшли мені в душу», - писав середньовічний поет, захоплюючись квітучим монастирським садом. Властиво, із замилування квітами й народилася багато століть назад флористика - наука про складання букетів, квіткових композицій, оформлення квітами згідно певним правилам.
Людина здавна усвідомлювала найбільше естетичне значення квітів і прагнула ввести їх у свій побут. У Древньому Єгипті й Древній Греції квіти були важливими культовими атрибутами - ними прикрашали святилища богів, статуї, декорували костюми, готуючись до знакових церемоній. Із квітів виготовляли благоухающие гірлянди, вінки.
«А мій вінок потонув - милий обдурив...»
У слов'янських народів квіти - точніше, сплетені з них вінки - уважалися не тільки прикрасою, але й обрядовими елементами - на вінках ворожили, опускаючи їх на воду. Якщо вінок пристане до берега, дівчина цього року зустріне нареченого, якщо попливе далі - буде самотня, якщо ж вінок потоне - її чекає нещастя. Пізніше цей звичай став однієї з особливостей свята Івана Купала, коли прийнято було сплітати вінки із дванадцяти трав. Той факт, що плетиво вінків підкорялося правилам, можна вважати однієї з передумов виникнення флористики.
Мистецтво пожвавлювати квіти
І все-таки батьківщиною флористики вважається Японія - країна, у якій квіти й уміння становити з них вишукані композиції (ікебана) уважаються невід'ємною частиною культури. Багато століть назад у Кіото буддійські ченці навчилися «пожвавлювати квіти», створюючи з них і інших природних матеріалів дивні композиції. Із цією традицією зв'язана така легенда. Один раз, після особливо жорстокої грози, що знищила багато квітучих садів, ченці призвали до милосердя Будди, поклавши до підніжжя його статуї зламані квіти й гілки дерев. Ченці благали Будду воскресити те, що знищила непогода. І незабаром сади оправилися від руйнувань - дерева знову стали плодоносити, розпустилися квіти. З тих пор у буддистських храмах стали спеціально встановлювати ефектні асиметричні композиції, які одержали назву «ікебана», що переводиться як «пожвавлення квітів».
Що важливіше - пелюстки або бутони?
У деяких народів миру цінується й використається в обрядових цілях тільки частина квітки - пелюстки або бутони. Приміром, жителі Південної Азії не визнають квітів на стеблах - вони відокремлюють бутони, які потім продаються на вагу. Квіткові голівки складаються у вигадливі піраміди, кріпляться до вузьких стрічок, якими декоруються приміщення, костюми.
Поява букета
У Європі історія використання букета як декоративний засіб сходить до XIV-XV століття. Саме слово «букет» у перекладі із французького означає «красиво складена група квітів». Французів можна вважати не тільки родоначальниками моди, але й мистецтва складання букета - саме у Франції зародилися правила оформлення букетів.
Ці правила пропонували використати тільки віночки квітів. Відділені від стебла, вони «всідалися» на дріт, декорувалися стрічечками, мереживами, щедро вмощувалися пахощами й складалися в букети. У центрі - віночки певних кольорів, а навколо них колами розміщали бутони інших відтінків, залежно від того символічного значення, що букет повинен був виражати, відповідно до мови квітів. композицію, Що Вийшла, упаковували в спеціальний порцеляновий чехольчик або ж просто поміщали в накрохмалену мереживну розетку. Традиція використати тільки квіткові голівки, прикріплені до дротика, була переглянута тільки в 1900 році. Флористи відкрили для себе й для всього миру, що листочки і стебельці квітів здатні стати повноправними учасниками аранжировки
відтінюючи красу й пишність квіткових бутонів. Флористика сьогодні
У наші дні мистецтво квіткових аранжувань дуже популярно - будь те площинні картини, виконані із квітів і природних матеріалів або букети. Прийнято виділяти чотири стилі флористики: вегетативний, декоративний, форм-лінійний і паралельний.
Вегетативний стиль припускає аранжування, виконані зі зрізаних квітів і зелені, підібраних з обліком їхніх індивідуальних особливостей, середовища перебування, форми росту. Такі композиції виглядають дуже гармонійно, природно й вражають природним зачаруванням використовуваних компонентів і майстерністю флориста, що зумів уловити й передати це зачарування.
Декоративний стиль спрямований на створення з великої кількості різних квітів, єдиної композиції, що буде дивитися як ціле, увібравши в