У багатьох країнах квіти й дерева здавна служили своєрідними символами. Так, у Древній Греції статуї верховного бога Зевса прикрашали гілками дуба - символом сили; статуї бога морів Посейдона - гілками прибережної сосни; Афродіти, богині краси й любові - гілками мірти; Ерота, бога любові - трояндами; Ніки, богині перемоги - пальмовою галуззю; Аполлона, бога Сонця - гілками лавра, символом пошани й слави; Афіни, богині мудрості, знань, мистецтв і ремесла - маслиновою галуззю, що персоніфікує мир. Ці символи відігравали більшу роль у релігійних обрядах і святах. У Греції існував звичай підносити гілки маслини й лавра видатним полководцям, переможцям спортивних змагань, знаменитим поетам, співакам, ораторам. Стародавні греки любили вінки. Вони використали їх як прикраси на весіллях і святах, під Новий рік, а також носили навесні - на честь богині Флори, що вважалася богинею пробудження природи. Досить розповсюдженим у Древній Греції було, відповідно, і мистецтво плетива вінків. Дуже почитали художників, що проявляли особливий смак у виборі й розташуванні використовуваних для вінків квітів, листів, гілок.

Не меншою увагою користувалися вінки й у Древньому Римі. На фресках, знайдених у місті Геркулануме, що загинуло при виверженні Везувію в 79 р. н.е., серед інших зображена голова Геркулеса з лавровим вінком і голова німфи Аркадії, прикрашена вінком із троянд і листів. Культові обряди греків і римлян вимагали різних квіткових композицій. Прикладом може служити зображення процесу оформлення вази із квітами (V в. до н.е.). У ті далекі часи особливою пошаною користувалася троянда. У Древній Греції її вважали символом любові, мовчання й акуратності. Сафо називала троянду царицею квітів. Пелюстками троянд усипали врочистий шлях переможців, вінками із троянд прикрашали воїнів, їхньої колісниці, що зустрічають. У Древньому Римі вона була ще й символом хоробрості. Спочатку троянда служила своєрідним орденом, яким

нагороджували за геройство, а всіх, хто самовільно прикрашав себе трояндою, карали тюремним ув'язненням.

Пізніше, у період розкладання рабовласницького ладу, культ троянди прийняв надмірні, чи не виродливі форми. Під час бенкетів підлога палацу встеляли її пелюстками, прикриваючи їх зверху тонкою сіткою. Голови бенкетуючих прикрашали вінками із троянд, стіни й колони палаців - гірляндами, зверху лився штучний дощ із пелюстків троянд, у фонтанах била рожева вода. Бенкети перетворювалися в оргії.

В IV в. н.е., з поширенням і твердженням християнства, троянду оголосили «символом римського блуду й мерзенності», нечестивої, гріховної й повсюдно знищили. Лише в XIII в., коли граф Тібо VI, що вернувся із хрестового походу, привіз махрову троянду, вона знову починає переможний хід по континенті. У підсумку церкви не залишалося нічого іншого, як визнати її «божественне походження».

У Пальмірі в I - II вв. в обробці інтер'єра використалися ліпні об'ємні квіти, капітелі, орнаментовані квітами. У декорі широко застосовувалося зображення виноградної лози з детально проробленими листами й гронами ягід. В III - IV вв. економічний і культурний центр Римської імперії перемістився на Схід. На території нинішньої Сирії ведеться інтенсивне будівництво. З'являється «Вілла Костянтина» у Дафне, у якій створюються прекрасні мозаїки, у тому числі й «Сезони». На них зображені рослинні композиції у вазах, з яких як би виростають жіночі фігури, що символізують пори року. Бордюр виконаний у вигляді пишної, вільно кучерявої галузі з листами аканта. ДО VIII - IX вв. ставляться срібні глечики із Середньої Азії або Східного Ірану. Для нас вони цікаві тим, що дозволяють простежити зародження квіткової композиції. На тулове глечиків вибиті стилізовані квіткові композиції із чотирьох елементів, розташованих на різній висоті, стебла мають гарні вигини. У часи середньовіччя квіти застосовували головним чином для прикраси церковних інтер'єрів, їх вирощували в основному в монастирських садах із чисто прикладною метою.

Символіка квітів придбала релігійне значення. Найпоширенішими квітами стали біла лілія - символ чистоти й непорочності, що вважалася квіткою діви Марії, і ірис - знак страждання й болю; жовтогарячий^-жовтогарячі-червоно-жовтогарячі лілії символізували кров Христа, аквілегія (водозбір) - святий дух. Букети із цих квітів можна побачити на картинах Симонові Мартини, Гуго ван дер Гуса, Ро-гира ван дер Вейдена й ін. Жінки на сільських святах прикріплювали до корсажа невеликі букетики, головним чином із запашних трав - м'яти, рути, кропу, лаванди, василька, чебрецю. В Індії, Індонезії, Бірмі до наших днів зберігся звичай прикрашати гірляндами із квітів почесних гостей. В Америці іспанців вражали прекрасні сади правителя ацтеків, розкішне квіткове оздоблення храмів. Особливе місце в історії культури займає найдавніше унікальне

мистецтво аранжування квітів у Японії - ікебана. У Європі так само, як і на інших континентах, існували свої традиції використання квітів для прикраси свят.

Букет, композиція букета, правила складання букетів

Повір'їв і звичаїв, пов'язаних із квітами, нагромадилася безліч. Люди з найдавніших часів прикрашали квітами й себе, і свої житла. Але букетів у стародавності не робили