Вабили талант і популярність Олександра Мурашка, складена ним програма, його життєрадісний характер і нові педагогічні установки. Студія швидко стала популярною в Києві. Своєю програмою вона справді була цілком новим навчальним закладом у тодішній Росії. Від гіпсів, над якими раніше роками скніли учні, майже відмовилися. Уже в молодших класах майбутні митці починали малювати з натури вугіллям та олівцем: квіти, предмети, овочі. Малювали у два тони, із натури й олійними фарбами, а згодом — і повною гамою. У старшому відділенні переходили на вивчення постановки фігури, штудіювали не лише живопис, а й анатомію. «Переходили до малювання засобами олійної фарби, фігури людини, оголеної, а потім і вдягненої в різні костюми». А ще з самого початку навчалися виконувати ескізи на задані теми. А університетські професори читали лекції «Біологічні основи естетики», «Анатомія для художників»; викладали тут відомі критики, професора з історії філософії та мистецтв. Жвавий інтерес загалу викликали вечори «самодіяльного» мистецтва. Він мріяв зібрати навколо своєї студії найкращих художників і підняти її до рівня Академії мистецтв. А Київ, як раніше Мюнхен, мав стати «Українськими Афінами».

«Нове товариство художників».

Війна, що почалася влітку 1914 року, і всі наступні події зруйнували плани. Енергії та наполегливості діяльної натури Олександра Мурашка вистачило на ще одну шляхетну справу. Він став одним із фундаторів Товариства київських художників, створивши його 1916 року. Досвід у нього вже був. Після повернення з Парижа в Петербург він увійшов до групи вихідців з Академії мистецтв, яка вирішила організувати «Нове товариство художників» і почала клопотатися про затвердження проекту його статуту. Серед фундаторів товариства були відомі художники Д.Кардовський, Н.Латрі, М.Петров й ін. Найактивнішу участь у його створенні брав і О.Мурашко. В лютому 1904 року було затверджено статут і відкрито першу виставку.

Виставки «Нового товариства художників» проходили не лише в Петербурзі, а й у Києві, Вологді, інших містах Росії аж до 1915 року. Саме участь у них, як згодом і в деяких періодичних виставках київських художників, додавало популярності імені та працям Олександра Мурашка. Тепер він сам розробляв статут товариства київських художників, аби згуртувати колег-земляків і підняти рівень київських художніх виставок до рівня столичних та європейських.

У статуті в ці важкі роки основною метою та завданнями було визначено: «надавати як моральну, так і матеріальну тимчасову підтримку членам товариства». Передбачалося також організувати клуб, Будинок художників, членську платну бібліотеку, школу. Кінцева мета — створення Академії мистецтв. «Мені потрібна українська Академія мистецтв у рідному місті Києві, — говорив Мурашко товаришам і друзям, — де стільки світла, стільки краси». В архіві художника збереглися проекти статуту майбутньої Академії, оригінали й копії з правками його рукою та ті, над якими працю- вали з М.Праховим і 1916-го, і ще десь протягом 1917 року. Змінювався суспільний лад, змінювалися влади й усі устої. Змінювалося ставлення до мистецтва й погляди на його цілі та цінності. Доводилося правити документи, щоб відповідати й перезатверджувати. Є документ тих далеких років (одиниця збереження 23, Фонд Мурашка в НХМУ), у якому констатується: «Восени 1917 року гаряча мрія Олександра Олександровича здійснилася — в Києві відкрилася Академія мистецтв, у створенні якої він брав найенергійнішу участь. Відкриття Академії наприкінці листопада є справжнім святом для Олександра Олександровича, і він палко береться за роботу в Академії й усіма силами підтримує її та захищає від багатьох різноманітних нападок, яких вона не раз зазнавала в цей важкий і неспокійний час. Учні студії Олександра Олександровича майже всі перейшли в його майстерню, де разом із ним працювали до весни наступного року... Останні три-чотири місяця до смерті Олександр Олександрович виконував обов’язки ректора Академії». Хто написав ці рядки — історія поки що замовчує. Але вони — достовірні.

На фасаді Академії мистецтв України по вулиці Смирнова-Ласточкіна, 20 — бронзова меморіальна дошка-барельєф, присвячена дев’яти її фундаторам. Час був важкий, влади змінювали одна одну, і залежно від їхніх установок знімали та призначали ректорів. У різних документах першими названо й Олександра Мурашка, і Федора Кричевського, і Григорія Нарбута, і Василя Кричевського.

Про останні дні життя Олександра Мурашка проникливо розповів Григорій Лукомський, український мистецтвознавець і художник-архітектор. У 1917—1919 роках їм випало працювати разом. У двадцяті Лукомський виїхав за кордон. Тоді ж (він помер 1928-го) видав у Берліні у видавництві «Грані» невеличку книжечку «Вінок на могилу п’яти діячів мистецтва. Пам’яті Г.Нарбута, В.Модзалевського, О.Мурашка, П.Дорошенка і К.Шероцького». Майже одночасно вони пішли з життя. П’ять сумних нарисів-некрологів. Найскорботніший присвячений О.О.Мурашку.

Лукомський бачив Мурашка в день його смерті. «Був спекотний літній вечір. Олександр Олександрович при новій зміні влади залишився, по суті, поза службовими обов’язками в Академії, — пише Лукомський. — Антибільшовицькі війська йшли вже від Житомира на Київ. У ЧК