А це означає: а) що картина “Катерина” за темою близька до однойменної поеми, за ідеєю – до “Заповіту”, а за концептуальністю, сенсом – до “Я не нездужаю, нівроку...”; б) що кристалізація політичних і теоретико-естетичних поглядів Шевченка відбувалася не тільки в поетичній, але й живописній творчості митця; в) що вона була більш динамічною, ніж вважалося досі, і відбулася значно скоріше: ще до періоду “трьох літ” – до його поїздки в Україну.

У цьому контексті писанина імперкомуністичних фальсифікаторів про “вплив на Шевченка російських революційних демократів М.Чернишевського та М.Добролюбова” сприймається вже як анекдот: першому в 1842 році було чотирнадцять, а другому – шість років... Обидва, звичайно, Богу духа винні: їм і на думку не спадало, що колись їх захоплення Шевченком буде витлумачено “з точністю до навпаки” і використано проти нього ж.

Творчість Т.Шевченка – це цілий світ. Ми знаємо цей світ, знаємо його реалії, його націозахисну і націотворчу інтенціональність. Відома нам і Шевченкова аксіологія – система вартостей та ідеалів, крізь призму яких він сприймає й оцінює дійсність (минуле, сучасне, майбутнє) і на яких творить для нас свій власний художній світ, утверджуючи в свідомості нації три найвищі ідеали-імперативи: Бог, Україна, Свобода. Картина “Катерина” – органічна частка цього художнього світу, і саме в цьому контексті її слід розглядати передусім.

А тепер про те, як же була прочитана живописна “Катерина”, що саме побачили в ній шевченкознавці самі і що розповіли про неї своїм читачам “в Украйні і не в Украйні”.

Обмежимося тільки двома прикладами. І не через лінощі, а тому, що обидва приклади – із широко відомих підсумкових праць, кожна з яких є узагальненням і висновком з усіх тогочасних досліджень творчості Т.Шевченка.

Перша цитата – із двотомника “Шевченківський словник”, який був підготовлений Інститутом літератури ім. Т.Г.Шевченка Академії наук Української РСР та Головною редакцією Української радянської енциклопедії і виданий у Києві в 1978 році тиражем у 50 000 екз.:

“КАТЕРИНА” (полотно, олія; 93 х 72,3) – картина, що її намалював Шевченко влітку 1842 в Петербурзі. Праворуч унизу чорною фарбою авторський підпис і дата: “1842. Т.Шевченко”. Нижче – такий же підпис і дата червоною фарбою. Картину виконано на тему однойменної поеми (див. “Катерина”), яка на той час була вже широко відомою. В живописному полотні художник не прагнув ілюструвати свій власний поетичний твір, а дав темі нове ідейно-образне трактування. Про створення картини і її сюжет він повідомляв у листі до Г.Тарновського 25.І 1843. В цьому ж листі на третій сторінці є начерк композиції картини, зроблений пером та олівцем (25,2 х 20).

Використавши сюжет поеми, Шевченко намалював видатний твір побутового жанру, вперше в українському образотворчому мистецтві наповнивши його соціально-викривальним змістом. Спираючись на досягнення в живопису брюлловської школи, зокрема перебуваючи ще під впливом романтичних захоплень свого вчителя, він і темою соціальної несправедливості, і утвердженням моральної краси й чистоти простої української дівчини-селянки, й елементами правдивої, предметно переконливої зображальної мови (особливо у трактуванні колоритної фігури діда-ложкаря біля куреня) закладав основи критичного реалізму в українському мистецтві. Картина сповнена глибокого ліризму, палких почуттів і любові до простої людини, співчуття до її страждань. З великою майстерністю в ній відтворено характерний український пейзаж, холоднувате тло якого в контрасті зі світлими і яскравими акцентами в одягу дівчини (білосніжна сорочка, барвиста плахта й червоні фартух і стрічки) посилюють емоційний лад твору. Картина стала одним з найпопулярніших творів українського живопису. Зберігається в ДМШ. Іл.. табл.. ХХІІ.

Літ.: Паламарчук Г.П. “Катерина”. – “Робітнича газета”, 1964, 7 січня; Селиванов І. До питання про композицію картини Т.Г.Шевченка “Катерина”. “Образотворче мистецтво”, 1971, № 2.

К.П.Дорошенко.”

Оце й усе, що мав побачити в цьому геніальному творі підрадянський українець. Шкода, звичайно, що Шевченко не намалював більше стрічок – це, очевидно, ще більше посилило б “емоційний лад твору”. А біля “діда-ложкаря” варто було посадити ще й заплакану бабу-ложкарку: у цьому можна було б побачити і турботу про ріст валової продукції, і зародки соцзмагання на селі, і взагалі було б більше “палких почуттів”...

Але “Шевченківський словник” – явище, колоніальної, імперкомуністичної дійсності. Його творили і такі, що прагнули використати кожну нагоду, щоб хоч якусь правду про Кобзаря донести до свого народу, і такі, що своє завдання бачили у втисканні Шевченка у прокрустове ложе “старшобратських” та комуністичних догм і стереотипів. На жаль, сили були нерівними – перевага других була абсолютною. І цензурували та редагували написане саме вони.

Тому з надією відкриваємо ХІ том іншої, віднедавна доступної і в Україні фундаментальної праці: Тарас Шевченко. Твори. У 14-ти томах. Повне видання творів Тараса Шевченка. – Чікаго, 1961-1963. Тут уміщена велика праця Дм. Антоновича “Шевченко – маляр”. До читання “студії” цього “видатного українського історика мистецтва і театру, автора виданої ще в 1914 р. праці п.н. “Тарас Шевченко як маляр” заохочує автор передмови Б.Кравців: “Хоч і написана ще в половині 1930-их років... праця проф. Дмитра