ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Озвучення проблеми політеїстичності у романі Івана Єфремова “Таїс Афінська” (ілюстративна графіка)

Зміст

Вступ

Розділ І. Ілюстрування літератури в історичному розрізі.

Пам’ятки книжкового мистецтва Давнього Світу.

Західноєвропейська книга.

Українська книжкова графіка.

Розділ ІІ. Графічна мова вираження.

2.1 Графіка як вид образотворчого мистецтва.

2.2 Графічні засоби.

2.3 Робота з романом Івана Єфремова “Таїс Афінська”.

Висновки

Список використаної літератури

Ілюстрації

Вступ

Дивовижна веселка навколишнього середовища. Його багатогранність можна побачити, прочитати, відчути у творах митців (художників, музикантів, письменників), світ для яких починається і завершується почуттями, тобто мистецтвом.

Графіка є великою різносторонньою ділянкою мистецтва. Її суспільна місія остаточно ще не з’ясована. Але у різні історичні епохи вона була і залишається одним із основних засобів духовного освоєння дійсності.

Графіка, як вид образотворчого мистецтва, включає рисунок і друковані художні твори. Слово “графіка” грецького походження і означає “пишу”, “рисую”. Спочатку цей термін застосовувався тільки до письма. А нового звучання набув на кінці ХІХ ст. у зв’язку з бурхливим розвитком поліграфії. Людина постійно підпорядковувала графічні засоби своїм соціально-естетичним проблемам. Так виникла книга з графічною оздобою. Репродукційна техніка впродовж всієї історії постійно розвивалась у напрямку до полегшення процесу друкування. Всі більше з’являлось нових технік, але основним у творчому процесі залишався художник.

Ілюстратор сьогоднішньої книги, як і письменник, на може задовольнитися простим зображенням предметів зорового світу. Його завдання – перетворити невидиме у видиме, розкрити внутрішню структуру зовсім незвичного.

Значний внесок у книжкову графіку на початку ХХ ст. зробили М. Пимоненко, Г. Дяченко, С. Ткаченко, Б. Смирнов, С. Костенко, П. Мартинович, О. Судомора та ін.

У Галичині живописець Ю. Данькевич ілюстрував твори В. Гнатюка, С. Руданського. А. Монастирський та О. Курилас багато працювали над оздобленням та ілюструванням дитячих журналів, букварів. Я. Пстрак продовжував виступати з карикатурами в журналах, О. Кульчицька виконала офортні ілюстрації до творів В. Стефаника та І. Франка.

Художник і архітектор В. Кричевський знайшов своєрідне графічне вирішення книжкової обкладинки. Великої майстерності в оформленні й ілюструванні книги досяг Г. Нарбут. Дбаючи про відродження друкарського мистецтва, художник згуртував навколо себе групу молодих графіків, яким передавав своє мистецтво.

Не володіючи такою повнотою можливостей, як живопис, у створенні просторової ілюзії реальноо світу, графік з більою свободою і гнучкістю регулює ступінь просторовості. Водночас він може обмежитися й оглядовим, умовним позначенням предмету чи, наче, натяком на нього, звертаючись до глядача.

Читаючи роман Івана Єфремова “Таїс Афінська”, який викликав у моїй свідомості вир емоцій і почуттів, у мене з’явилося непереборне бажання відтворити свої враження на папері у манері кольорової графіки. Суть твору, яка не леить на поверхні, а прочитується між рядками, змушує аналізувати й сьогодення. Власне через шалену історію кохання Олександра Македонського і Таїс Афінської читач усвідомлює політеїстичність світу. Автор дає напіваналіз кризи релігійної у той час і змушує вже сучасного читача розмірковувати та робити власні висновки у цьому питанні.

Власне, так сталося й зі мною. Прочитавши твір, я не залишилась байдужою до порушених проблем. І захотіла висловитись з цього приводу, створивши серію ілюстрацій до цього твору, передати, висловити свої думки мовою графічних засобів.

Розділ І. Ілюстрування літератури в історичному розрізі.

Пам’ятки книжкового мистецтва Давнього Світу.

Пам’яток книжкового мистецтва давнього світу збереглося вкрай мало. Проте воно здійснило значний вплив на характер книжкового декору більш пізнього часу; стародавні мотиви застосовують і донині.

Стародавній Єгипет (V тис. до н. е. – 332 р. н. е.) залишив нам прекрасні і своєрідні твори декоративного мистецтва у ввигляді розписів і рельєфів храмів, гробниць, палаців, житлових бідвель, а також предметів побуту і релігійного культу.

Сама ієрогліфіка є зразком єгипетської графіки і властивого єгипетським майстрам декоративного розуміння форми.

У “Книзі мертвих”, яка розповідає про життя душ померлих, з’являється такий вид книжкового декору, як мініатюра. Ілюстрація до заупокійних текстів розташовувались смугами – у традиціях розпису і рельєфів, що вкривали стіни єгипетських будівель.

Стелі гробниць прикрашалися орнаментом. Тут, як і в інших видах мистецтва, дотримувались принципу килима: візерунком заповнювались великі площини.

Із геометричних мотивів застосовувались меандри, спіралі, розетки, сітки, плетінки, зірки, чотири- і шестикутники. Популярними були мотиви голови бика, птахів (голуба, качки, коршуна), жуків-скоробеїв, а також рослинні форми.

У період ХVІІІ династії (ХVІ-ХV ст. до н. е.), коли декоративне мистецтво стало особливо пишним і вишуканим, відтворення природи всередині житла було основною ідеєю розписів. Зображувались улюблені мотиви квітки лотоса, водяної лілії, папірусу, пальмової гілки.

Єгипетські майстри, можна сказати, випередили сучасні принципи побудови орнаменту. Вони добре знали і вміло застосовували складні ритмічні побудови, пов’язані з трансляцією мотиву, зміщенням осі, заповнення одним мотивом площі без просвітів фону.

Розписи, які виконувалися темперою на землянках і мінеральних пігментах відрізнялися контрасними сполученнями кольорів. Найчастіше використовувались поряд з білим і чорним червоний, голубий, жовтий і зелений кольори. Фарби наносились без півтонів, і завжди підкреслювалась лінія контуру.

У мистецтві Егейського світу (ІІІ – кін. ІІ тис. до н.е.) особливу увагу привертають розписи палаців і кераміка, відкриті при розкопках на острові Крит (Кнос), у Мікенах (материкова Греція) та інших центрах Середземномор’я. Для них характерна яскраво виражена декоративність, але також помітне прагнення до живописних ефектів.

В орнаментиці широко застосовувались геометричні мотиви меандра, зигзага, спіралі, як вважають єгипетського походження, специфічна тематика моря (восьминоги, дельфіни, риби), рослинні мотиви (особливо лілія і тюльпан). Тварини і люди зображувались надзвичайно реалістично і виразно для стародавнього мистецтва.

У кінці ІІ тис. до н. е. Мікени, останнє вогнище Егейського