У Стародавній Греції (ХІ-І ст. до н. е.) орнаментика досягла такої досконалості, що здійснила сильний вплив на увесь наступний розвиток цього виду декоративного мистецтва. Витонченість художньої обробки, простота і виразність ритмічної організації, пропорційність форм, поєднання декоративного прикрашання з конструкцією предмета – усі ці якості характерні творам майстрів Давньої Греції.

Основні пам’ятки, що вміщують декоративні зображення і орнамент і дійшли до нашого часу є залишки архітектурних споруд і розписна кераміка – вазопис.

У його розвитку розрізняють декілька стилів.

Геометричний стиль – один з найдавніших у грецькому вазописі. Посуд цього стилю вкритий пасками геометричного орнаменту (найчастіше меандревого типу) темно-коричневого кольору. У декоруванні деяких із них зустрічаються також схематичні зображення рослин і тварин, фігур людини, примітивні сюжетні композиції (діпілонські вази культового призначення).

У часи ранньої архаїки вазопис виконувався у так званому орієнталізуючому стилі, зародження якого пов’язують зі східним впливом. Розписи цього стилю вирізняються живописною манерою. Наносились вони червоно-коричневими фарбами у кількох тонів, зображення заповнювали усю поверхню посуду за принципом килима. Характерні мотиви тут – звірині, які сполучаються з мотивами людськими, рослинними, геометричними.

Чорнофігурний вазопис залишає мало місця для орнамента. Основою декорування посуду цього стилю стали силуетні рисунки, нанесені чорним лаком по червонуватому фону випаленої глини. У цей час вазопис має уже сформовану систему декору, достатньо гнучку і різноманітну, із використанням сюжетних сцен, стилізованих зображень птахів і звірів. Багатофігурні сюжетні композиції, розташовані переважно пасками, розповідають графічною мовою епізоди з грецьких міфів або є замальовками побутових сцен.

У періоди ранньої й особливо високої класики (V ст. до н. е.) вазопис досягає найбільшого розквіту, фігури почали зображуватись достатньо реалістично, більш об’ємно у складних руках і ракурсах. Цьому сприяла і нова техніка вазопису – червонофігурний розпис на чорному фоні з промальовкою деталей тонкою чорною лінією. Композиції червонофігурного стилю базувалися вільно і природно, з часом вони ставали більш закінченими і цілісними. Ваза цього стилю відрізняється гармонією усіх її елементів і особливою витонченістю художнього виконання. При цьому значно розширюється коло тем, як міфологічного, так і жанрового змісту.

Розвиток грецького вазопису завершується так званим розкішним стилем.

У грецькій орнаментиці ми зустрічаємо велику кількість мотивів, частина з яких запозичена у більш давніх культур. До них відносяться геометричні мотиви меандра, спіралі, зигзаг у і хвилі, а також форми рослинного походження: стилізовані квіти лотоса і лілії, різноманітні види розеток і палметок. Проте у грецькій інтерпретації ці форми, як і їх ритмічна організація, стали більш витончениим і виразними.

Із місцевої рослинності широко зображувалось у стилізованому вигляді листя плюща і лавра, водяної лілії і аканта. Багато цих мотивів назавжди увійшли у європейське декоративне мистецтво. При побудові фонових і бордюр них узорів грецькі майстри сполучували орнаментальні фігури за допомогою нових прийомів: хвилястою лінією з розгалуженнями і стилізованими вусиками закучерявленої рослини (наприклад, виноград).

Грецькі орнаментальні побудови часто включали в себе і зображення домашніх тварин і птахів, а також міфологічні – кентавра, сфінкса, сирени, пегаса тощо.

Римське мистецтво (кінець VІ ст. до н. е. – 476 р. н. е.), яке зазнало грецького впливу, довело декоративне начало в усіх видах мистецтва до надзвичайної сили.

Про високий ступінь розвитку і багатство форм та прийомів декоративного мистецтва римлян свідчать помпейські настінні розписи.

У римську епоху значно розширюється коло орнаментальних мотивів. Постійно використовувались грецькі форми, особливо листя аканта, лавра, винограду, плюща, але римляни створили й багато своїх мотивів: це стилізоване листя дуба, пальми, маслини, шишки кедра, зустрічається також мотиви колоса, маку, в’юна та ін.

У період римської імперії з’явились пергаментні кодекси – праобрази сучасної книги. Для оформлення текстів і прикрашення ініціальних букв у кодексах використовувався орнамент.

Візантія. Античне мистецтво знайшло продовження у візантійському (V – сер. ХV ст.).

Візантійське книжкове мистецтво поступає уже в досить розвинутому вигляді. Значення візантійського декору, який відрізняється багатством і різноманітністю форм, мотивів, в історії мистецтва величезне. Так, у візантійській книзі ми бачимо витоки українського книжкового орнаменту, мініатюри, структури книги в цілому.

Орнаментальна заставка, що стала традиційним елементом візантійської книги, являє собою ніби каркас із більш чи менш складних геометричних побудов, заповнений повторювальними рослинними мотивами у вигляді стилізованого листя і квітів.

Варто вказати на плоскінне трактування складних візантійських візерунків. Різнокольорові барви орнаментів умовні і будувались співставленні контрастних кольорів. Характерне і застосування золотої фарби, особливо для фонів.

При орнаментуванні книги використовувались також мотиви арок, тварин і птахів, що мали символічне значення; окрім того, можна бачити хрест у різноманітних видах і т. д. Ініціальні букви, що посчинають текст, займають ,як правило, підрядне місце по відношенню до застави. Мініатюри візантійських книг, як і орнамент, барвисті; вони використовувались із чудовою живописною майстерністю.

Арабське мистецтво. Після Візантії варто зупинитися на своєрідних, фантастично затійливих мусульманських орнаментах, які під узагальненою назвою “арабески” увійшли у європейське мистецтво.

Найвищого свого розвитку арабське мистецтво набуло в період VІІ-ХV ст. Особливо на початку свого розвитку, зазнало великого впливу традицій підкорених арабами країн, більш давньої і розвинутої культури (в першу чергу Єгипту, Сирії, Ірану).

Через релігійні догми зображення людей, тварин і навіть рослин у їх природньому вигляді було заборонене. Тому найбільшого розвитку набули необразотворчі види художньої діяльності – архітектура і декоративно-прикладне мистецтво. Домінуючим декоративним засобом став орнамент.

Арабська пергаментна книга оформлювалась виключно багатим орнаментом. Мініатюру можна