Арабська орнаментація має плоскінний характер, хоч і будується часто у два-три плани. Вона являла собою або складні геометричні побудови, або переплетіння дуже стилізованих листяних форм з геометричними. В результаті стилізація листя із загнутими кінчиками перетворюються тут у своєрідні завитки, у яких уже не впізнали природного мотиву. Настільки оригінальні фонові побудови, коли одинакові мотиви щільно прилягають один до одного без проміжків.

Кольорове вирішення як архітектурного, так і книжкового орнаменту вирізняється і точним підбором фарбів. Для рисунка візерунка любили використовувати золото. Фон під візерунками часто не однорідний; він розмальовується у різні кольори. Це урізноманітнює декорацію і в той самий час полегшує сприйняття її ритмічної ускладненої організації. В орнаментальні візерунки нерідко включалися написи: промови з корана, виконані курсивним шрифтом, який під стать орнаменту, надзвичайно декоративний.

1.2 Західноєвропейська книга

Рукописна західноєвропейська книга. У дороманський період (сер. V – Х ст.) книжкове мистецтво, враховуючи орнамент, шрифт і мініатюру у народів Західної Європи (ірландців, англосаксів, франків та ін.) розвивалась по-різному.

Найбільш цікаве і своєрідне ірландське мистецтво, яке вплинуло на оформлення західноєвропейської книги VІ-Х ст. Витоки його походять з культури кельських племен, що заселювали Ірландію в давнину.

В ірландських манускриптах виробився такий тип оформлення початкової сторінки, коли значну частину її займає ініціал. У ранніх рукописах ці буквиці оформлялися характерним кранковим візерунком, пізніше ініціали і рамки сторінок почали прикрашатися складним лентовим плетивом, більшою частиною геометричного рисунка, в яке вміло вплітались зображення змії, птахів, собак, фантастичних тварин або частин їх тіла. Складні візерунки виконувалися з надзвичайною ретельністю. Рослинні мотиви у вигляді стилізованих стеблів з листям і квітами з’являються у тільки в ІХ столітті.

Значний підйом книжкового мистецтва в період раннього середньовіччя пов’язаний також із так званим Каролінським Відродженням (VІІІ – поч. ІХ ст.). У літературі і книжковій справі це виявиось у вивченні античних авторів. У часі Каролінгського Відродження був створений один з найкращих зразків латинського письма – “каролінгський мінускул”, який пізніше став основою для створення рядкових друкованих знаків типу антикви, а також почався новий етап у розвитку книжкового декору. Він виразився перш за все в домінуванні образотворчого начала над декоративним. У мініатюрі манускриптів помітна тенденція до об’ємного зображення фігур і простору; багато ілюстрацій виконано у вільній живописній манері.

Художнє оформлення романських рукописів (ХІ-ХІІІ ст.) відрізняється високим ступенем декоративності. Важливими елементами декоративного прикрашування манускриптів були мініатюри, під які часто відводились цілі сторінки.

Букви набували фігур фантастичних тварин, птахів. Часто ініціали включали сюжетні сцени – коментарі до священних текстів. Зображення романського стилю мають плоскінний характер, домінує контурний рисунок. Основними орнаментальними мотивами романського стилю були геометричні фігури.

Часто вони поєднувалися з уявними рослинними формами і квітковими розетками. Тваринні мотиви, що органічно вплітаються у рослинні і геометричні, також мають умовний характер.

На зміну романському стилю прийшов готичний (сер. ХІІ – ХVІ ст..), що завершив розвиток середньовічного мистецтва у Західній і Центральній Європі. Важливо зазначити, що готичні рукописи за художнім оформленням, шрифтом дуже відрізняються від романських.

Гострокутні злами штрихів букв ускладнили шрифт, зробили його нарядним, динамічним. Композиція сторінки стала також більш складною і різноманітною.

Особливого розвитку набули береги, що обробляють колонку тексту. Від них на поля відходять гілки з листям. Замість акантового стилізованого листя місцевих рослин (клен, виноград, плющ, терен і т. д.), причому художня стилізація тут поєднується із натуральною точністю в передачі форм.

З ХІV ст.. береги рукописів декоруються й зображеннями реалістично переданих птахів, комах, а також гротесками. А серед геометричних мотивів використовувалось лентове сплетіння, і характерні готичні форми архітектурного походження – трилисники і чотирилисники.

Особливої витонченості готичним рукописам надають виконані пером орнаментальні розписи із завитками, що відходять від букви (філігранний орнамент), і “філігранні” береги.

Сюжети мініатюр почали передаватися з більшою правдоподібністю. Фігури набули живість і особливу грацію завдяки характерному S-подібному готичному вигину.

Із епохою Відродження ХІV-ХVІ ст. мистецтво приходить до багатогранного зображенн людини і оточуючого середовища. Художники свідомо звертаються до вивчення аномалії, пропозицій, перспективи, а також проясляють цікавість до образів античного мистецтва. Орнаментика тепер відрізняється гармонією форм і пропорційністю. Велике місце у декорації займає рослинний орнамент (акантове листя, виноград, лавр, плющ). Рослинні форми поєднуються з людськими фігурами, тваринами, фантастичними істотами. Затійливий ренесансний декор включав у себе часто гротески. Характерними декоративними мотивами стали зображення канделябрів, ваз, масок, зброї, морських мушлів. Помітне місце займали емблеми, герби.

Друкована західноєвропейська книга. Епоха Відродженн сприйняла і всеціло розвинула винайдений Гутенбергом друк рухомими літерами. Перші друковані видання – інкунабули – ще дуже нагадували рукописні книги. Ілюстрації, орнамент, заголовки, колонтитул та ін. у них виконувались спочатку в кольорі від руки, також розмальовувались гравюри.

Ренесансний друкований шрифт – антиква, створений на основі рукописних зразків гуманістичного мінускула і давньоримського капітального шрифта, за надзвичайно короткий термін звільнився від рукописних ознак і став наскільки досконалим, що й до цього часу використовується сучасними типографіями.

У першій половині хні ст.. друкована книга в цілому набуває свою специфіку і стає витвором власне типографського мистецтва. Усі її елементи тепер друкуються з дерев’яних дощок в один, рідше у два-три кольори (чорний, червоний, синій). Недостатня барвистість наче компенсується дуже тонко розробленою орнаментацією, значною кількістю ілюстрацій, новими елементами: титульним листом, топографічною маркою і т. п. Оформлення книги того часу монументальне, чітке, спів розмірне; на всьому – відбиток гармонії і досконалості.

Найбільш характерні