В оформленні книги проявився функціоналізм; видання декорувалися найпростішими лінійками і елементами геометричної мозаїки – круг, квадрат, характерне незвичайне вирішення заголовних рядків (розташування їх вертикальне, діагональне, східцями, акцентування окремих знаків у слові).

У книзі більш широко застосовується офсетний друк як техніка для відтворення кольорових зображень. Якісний ріст поліграфічної техніки взагалі грав велику роль у розвитку книжкового мистецтва цього часу.

Асортимент шрифтів радикально обновлюється за рахунок створення нових, зручнопрочитуваних, конструктивно чітких рисунків.

Після другої світової війни в оформленні друкованої продукції продовжувала зростати роль без орнаментних способів декорування, в першу чергу завдяки кольоровому друку, підсиленню виразності і люстрацій, підвищенню естетичних якостей топографічних матеріалів, введенню нових способів обробки зовнішніх елементів друкованих видань, нарешті завдяки новим прийомам оформлення шрифту, не пов’язаним з його орнаментацією. Найдоцільнішою формою відтворення орнаменту став лінотипний і монотипний набір, який впливає на характер рисунка орнаментальних рапортів. Найбільш використовувані орнаменти роздрібнювального характеру, складені з геометричних чи дуже стилізованих рослинних форм. Поряд з тим можна й зустріти перемальовку прикрас минулих років.

1.3 Українська книжкова графіка.

Розділ 2. Графічна мова вираження.

2.1 Графіка як вид образотворчого мистецтва.

Графіка – це вид образотворчого мистецтва, який включає рисунок і друковані художні твори. Слово “графіка” грецького походження і означає “пишу”, “креслю”, “рисую”. Спочатку цей термін застосовувався винятково тільки до письма чи каліграфії. А нового звучання набув на кінці ХІХ – початку ХХ ст. у зв’язку з бурхливим розвитком поліграфії і розповсюдженням каліграфічно чіткого, контрастного рисунку, найбільш зручного для фотомеханічного відтворення у книзі та журналі.

Людина постійно підпорядковувала графічні засоби своїм соціально-естетичним потребам. Так виникла книга з графічною оздобою, плакат, утилітарна графіка. Диференціація графічного мистецтва продовжується і в наш час, про що свідчить поява таких принципово нових його різновидів як комунікативна графіка, суперграфіка, дигітальна (комп’ютерна) графіка. До графічних технік зараховується акварель, гуаш, пастель, хоч і надалі вважаються проміжною ланкою між графікою і малярством.

Зупинимось на основних техніках і прийомах, що застосовувались для особливо точної передачі малюнку.

Найбільш типовим впливом на початковому етапі була гравюра. Першим матеріалом слугувала дошка. Зазвичай, автор-художник обмежувався малюванням на дошці, яку потім обробляв ремісник-різьбляр по дереву, він намагався найточніше рирізати нанесене зображення. Такий малюнок виходив досить грубим, схематичним. Та й самі матриці були недовговічні, тому невдовзі їх замінила різцва гравюра на мідній дошці. Проте, спосіб її виготовлення був надзвичайно трудомістким. Над великими пластинами працювали протягом року, або й довше.

У ХVІ ст. виникає офорт. Характер самої лінії стає колоритнішим, живописнішим, набуває більшої цікавості.

У той же час виникла і кольорова ксилографія (п’яроскуро), у якій уже досяглася градація світлотіні. У ХVІІІ ст. вона набула особливого поширення. Найчастіше застосовувалось кольорове меццо-тінто (“чорна манера”).

Наприкінці ХVІІІ ст. було відрито принцип друку з каменю – літографію. Він був набагато легший і доступніший, а до того ж і дешевший, ніж на міді.

У 1905 році з’явився офсетний друк, який дозволив використовувати папір різної якості.

Ще один спосіб друку – фототипія (фотографування оригіналу через світлофільтри). А звідси тільки один крок до сучасних сухих світлофільтрів на склі чи на плівці.

Сучасний глибокий друк називається панельним.

Перспективним напрямком є шовкографія. Виникла вона ще в ХVІІ ст. у Японії. Шовкотрафаретний друк застосовується у сучасній поліграфії для відтвореня відносно нескладних кольорових оригіналів. Один із видів шовкодруку називають каліхромією або “спосіб Вернера”.

Репродукційна техніка впродовж своєї історії постійно розвивалась у напрямку до полегшення процесу друкування. Все більше з’являлось нових технік, але основним у творчому процесі залишався художник.

2.2 Графічні засоби.

Отже, графіка визначалась як мистецтво, в основі якого лежать лінія, контраст чорного і білого. Таке розуміння графіки було розширене. Крім контурної лінії використовуються штрих і пляма, також контрастуючи з білою (рідше з чорною чи кольоровою) поверхнею формату – основного матеріалу графіки. Сполученням тих же засобів можуть створюватися тональні нюанси. Але найбільш визначальною ознакою графіки є особливе відношення зображуваного до простору, важливу роль у відображенні якого відіграє фон паперу чи, як висловлюється відомий графік В. Фаворський “повітря білого листа”.

Просторове враження створюють не тільки не зайняті зображенням ділянки листа, але й часто проступаючий фон паперу. При цьому пов’язане з площиною листа графічне зображення набуває плоскінного характеру.

Не володіючи такою повнотою можливостей, як живопис, у створенні просторової ілюзії реального світу, графік з більшою свободою і гнучкістю регулює ступінь просторовості і площинності. Графіці можуть бути притаманні: ретельність об’ємно-просторової побудови, розповідний інтерес, виявлення структури і фактури предмету.

Але художник-графік може обмежитися й оглядовим, умовним позначенням предмету чи, наче, натяком на нього, звертаючись до уяви глядача. Незавершеність і лаконізм при цьому є одними з головних засобів виразності. Об’ємність образу графіки часто досягається економією і компенсацією художніх засобів, образно-виразними метафорами. Тому у графіці поряд із завершеними композиціями самостійну художню цінність мають натурні зарисовки, ескізи творів живопису, скульптури й архітектури (наприклад, рисунки Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Лоренцо Бернілі в Італії, Рембрандта в Голландії, В. Сєрова, А. Іванова в Росії, Ніколо Пуссена, Антуана Ватто, Едгара Дега, Огюста Родена у Франції та багато інших).

Здатність до різкого загострення образу обумовила широкий розвиток графічної сатири і гротеска (офорти Франціско Гойї в Іспанії, Жана Калло у Франції; фотографії Дем’є у Франції, рисунки Жана Гроса у Німеччині.

Сучасні знання і наука надзвичайно розширили наші уявлення