між собою, складно відноситись одні до одних, поступатись одні од-ним, будувати глибину, впливати одні на одних кольором, силуетом і т. д., він ніби почує тиху розмову і його натюрморт, тобто мертва натура, здастся тихим, окремим життям. І якщо він зуміє дійсно цілісно зобразити цю групу предметів, то відкриє ритм, ритмічне відношення речей, при чому речі бу-дуть самі ще й і змінюватись в залежності від того яку з якою ми будемо співвідносити. Тобто ми одержимо в результаті щось незвичайне, щось, про яке розповідати можна тільки дуже приблизно, що справжній глядач пережи-ває і повністю побачить, коли стоїть перед самим витвором.
Ось, наприклад, натюрморт Шардена, перед ним кожен раз зупиняєш-ся в захопленні, а розповісти чому він такий гарний, в чому його особли-вість, повністю, до кінця неможливо.
Ось і це є художність, і вона перенесена в натуру. Її породила сама на-тура і стремління цілісно її сприйняти в усій складності.
Етюд - можна сказати початок народження картини. З етюда я беру усе те, що допомагає мені писати картину, і за його допомогою бачу в моїй темі той ритмічний початок який перетворить тему в художній твір, пронизений художністю. При цьому, художність не прикладається до теми, як за-сіб її передачі, а народжується в самій темі, і така художність тільки цій темі і властива.
Серед митців знайдеться людина яка скаже: я реаліст, в мене правиль-ний малюнок, кольору стільки, скільки потрібно, світлотіні також в нормі, все на місці, ідею я беру перевірену. Якщо його спитати про традиції, він скаже, що признає таких художників минулого, які схожі з ним. Але що таке реалізм і реаліст? Реалізм - прагнення в мистецтві до правди, а реаліст, це той, що відкриває художню правду.
Є людина, яка грішна можливо, і імпресіоналізмом, і палкою любов'ю до Ван Гога чи Рубльова, але вона прагне в своєму творчому шляху до прав-ди, до краси, до розуміння сучасності, це не завжди їй вдається, і вона часто
оглядається на свої вчорашні роботи, в чомусь їх критикує і надіється в май-бутніх своїх роботах досягнути чогось більшого. Таку людину ми будемо ро-зуміти і поважати, а умовно назвемо її реалістом, тобто тією яка прагне до реального.
2. ТЕХНІКА СУЧАСНОГО ПЕЙЗАЖНОГО ЖИВОПИСУ.
Індивідуальні особливості кожного живописця яскраво проявляються у вибраній ним системі техніки в методах виконання роботи. В масляній техніці пейзажного живопису російських і вітчизняних майстрів примінялись і використовувались декілька технічних методів. Найбільш поширені з них є наступні:
1. Одншпаровнй живопис в один прийом "аля пріма" по сирому, без підмальовок. Він поділяється на два основних методи виконання живопис-ного твору:
а) Полотно розкривається і обробляється художником по всій поверхні одночасно, основними кольоровими масами, з поступовим поглибленням форми і кольору по сирому шару фарби. Так працювали і працюють багато пейзажистів, найбільш яскраво виражений цей метод в творчості К. А. Коровіна, С. В. Герасимова, М.С. Сар'яна. Різновидністю даного методу є тех-ніка живопису Белиницького-Біруля, який також писав переважно в один шар "аля пріма" по сирому, але майже завжди працював на протонованому грунті, який при його малослоновому живописі мав дуже важливе значення в побудові колориту твору.
б) Живопис виконується поетапно, методом одношарової техніки "аля пріма" по сирому, з максимальним закінченням кожної ділянки. Після пов-ного просихання, майже завершеного живопису на всіх ділянках, завершую-чи моделювання форм, проводиться лессіровками по сухій поверхні шару фарб. Так працювали В. Н. Бакшеєв, М. В. Нестеров, П. П. Кончаловський. 2. Багатошаровий живопис з підмальовками. Художник починає вести жи-вопис по сирому з підмальовками, в яких він розподіляє по поверхні по-лотна основні кольори, і продовжує роботу над ліпкою і моделіровкою форм в наступному живописному шарі. Так працював М. В. Нестеров.
1. Живопис розпочатий по сирому, не може бути закінчений по не підсохшому шарі фарб і продовжується на окремих ділянках, або всій поверхні полотна після підсихання шару фарб і утворює на ньому плівки. Ця сис-тема багатошарового живопису не відповідає в повній мірі "аля пріма" хоча і зберігає 11 окремі принципи. В технічному відношенні такий метод безперервної довготривалої роботи олійними фарбами вимагає великого досвіду і обережності. Прикладом можуть бути твори В. А. Серова, А. А. Рилова, І. Є. Рєпіна, І.І. Шишкіна. Так писали і пишуть деякі художники нашого Прикарпатя А. І. Монастирський, П. Ю. Сахро, М. Р. Варення, І.І. Лобода.
Цей метод, не дивлячись на складність - є найбільш розповсюджненим в станковому живописі. Не дивлячись на загальність методу певних груп май-стрів пейзажного живопису, у кожного з них є свої індивідуальні особливос-ті. Зовсім не обов'язково, та і не потрібно намагатись переймати метод і техніку у кого-небудь з майстрів пейзажу, але знати їх для себе корисно, так як їх особливості, окремі прийоми, способи примінення різних матеріалів е результатом багаторічної праці, дуже цінного досвіду, з якого кожен може взяти багато навчального і корисного.
3. МАЙСТРИ ЖИВОПИСУ ПРО КОМПОЗИЦІЮ.
Кожний художник-початківець, що вступає у світ мистецтва, вже знає, що вищою формою живописної творчості є картина. Картини бувають різні по змісту і виконанню. Це залежить від нахилів, задумів і майстерності ху-дожника, тобто картина є такою формою живописної творчості, яка дає можливість вирішувати в художніх образах найрізноманітніші теми, дозволяє художнику виразити своє відношення до подій, людей, природи, речей.
Тематична картина, зокрема, картина сюжетна, - не бездумне реміс-ницьке повторення натури, а