На писанках Вогонь позначається знаком «триріг». Вважається, що «триріг» - знак, пов'язаний з неолітичним ( кам‘яна доба ) богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. є символом родючості, оскільки бог землі був носієм чоловічого, Також цей знак запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру.

Ще одним поширеним елементом українських писанок є найдавніший хвилястий орнамент, відомий під назвою «меандр».

Культ прадавньої Великої Богині, або Богині Берегині завжди був пов'язаний з культом життєдайної матері – Землі, що прославлялася як джерело народження всього живого.

На всіх етнічних теренах України у писанкових орнаментах дуже часто зустрічається зображення сосонки – яскраво-зеленої травички, що однією з перших прокидається на піщаних грунтах опісля зими і плететься, неначе змійка, сповіщаючи про весняне пробудження землі.

В українських писанках сосонка, як правило, комбінується з іншими орнаментами.

Одним із найпоширеніших елементів було і є «Дерево життя». Культ його також походить з прадавніх часів, адже дерево – це диво з див: восени воно помирає, а навесні оживає. І тому навколо прикрашених дерев водили гаївки-веснянки, на дерево дівчата вішали купальські віночки. Спонукало поклонятися дереву ще й інше – турбота про рід. Коли навесні на верхівці гілки з бруньок з‘являлися три нові пагінці, люди сприймали їх як триєдиний символ продовження роду (батько – мати – дитина ). І досі на традиційних народних весіллях в Україні можна побачити «весільне деревце», яке почет молодого приносить до новоствореної сім‘ї. А «весільне гільце» майже обов’язково запікається у коровай і прикрашається пташками з тіста.

На писанках «Дерево життя» поступово набуло лаконічної форми загальновідомих нині «вазонів», «трьохлистків». Разом з тим ще в давні часи почало панувати абстраговане «Дерево життя» - тризуб, що згодом став гербом України.

Дерево життя – символ упорядкованої світобудови, світобачення – особи, етносу, народу, нації як частки Всесвіту. Вдумаймося справіку наші предки нагадували один одному, особливо дітям та молоді: ти – часточка Всесвіту, космосу, ти поєднаний з Божим духом. Будь достойний. Ти можеш впливати не лише на своє життя, на свою громаду, на своє поле, а – на всенький Божий світ.

Як відомо з легенди, культ яйця бере свій початок з часу, коли Марія Магдалина піднесла римському імператору Тіберію червоне яйце як символ страждання і вознесіння Ісуса Христа.

Чимало легенд, поетичних обрядів, вірувань, народили писанки.

В афінських оповідях мовилося: з однієї половини шкаралупи утворилася земля, з другої – небо, з жовтка – сонце, з білка – місяць, а з їх решток – зорі.

У стародавніх перських храмах зберігалися золоті зливки у формі яйця, а в Китаї під час весняного свята яйце розмальовували в різні кольори. Так само й наші прародичі схилялися перед ним – як таїнством народження життя.

Як бачимо, писанки сприймалися як джерела потужного магічного впливу на подальший перебіг життя людей. Такі уявлення зумовило побожне ставлення людей до писанок. Навіть шкаралупи ніколи не викидали. Їх вішали під іконами, урочисто закопували під поріг хати, клали разом з однією чи двома цілими писанками на причіпок, в стайні до наступної весни, а під час оранки – у першу борозну.

З часом звичаї, пов’язані з писанкою, втратили свою первісну дитячими іграми та Великоднем, дістали нову інтерпретацію давні поганські символи, наповнившись християнським змістом.

Писанки дарували із певним смислом, вважаючи, що вони допомагають, заворожують. Дітям дарували писанки світлих кольорів, хлопцям і дівчатам – із солярними символами та тригерами, веселих кольорів; господарям – писанки із сорока клинцями або кривульками; літнім людям - з чорними барвами та поясами ( «небесними поясами» ).

2.

Художні особливості, технологія

Розписування писанки – то ціле дійство. Писанки, до речі, не можна було писати в той час, коли ти з кимось посварився чи був у гніві, адже писанка – символ добра і сонця.

Для писанок відбирають чисті і гарної форми яйця. Для того, щоб фарби рівномірно, якісно брались до шкаралупи, перед розписуванням його бажано обробити оцтом, розсолом квашеної капусти або галуном. Через це у деяких регіонах писанки почали називати галунками. Для виготовлення власне писанок, яйця перед роботою трохи підігрівають, потім розтоплюють бджолиний віск і за допомогою писачків, косток різної конструкції розписують їх. Старалися починати писати писанки до сходу сонця. Писанкарка вдягала вишиту святкову сорочку, молилась. Боронь боже, аби хтось увійшов до хати, як писали писанки. Писанкарка враз шепотіла такі примовки, щоб не пошкодили чужі очі писанкам. А ще, як розписували писанки, не можна було згадувати про померлих, аби не зашкодити тому, хто дістане готову писанку. Це таке повір‘я.

Для фарбування та розмальовування яєць здавна використовують природні барвники. Це відвари з кори, бруньок, плодів різних дерев і кущів ( дуба, вільхи, горіха, яблуні і т. д. ). Коріння та стебел трав, пелюсток квітів, лушпиння цибулі та ін. Такі фарби світлостійкі, дають багату палітру. Також розробляли фарбу на жовтках курячих яєць. Фарби робили самостійно. Жовту фарбу виварювали з кори дикої квасної яблуні, зелену варили з луски молодого соняшника, а темну – із дубової кори, фіалкову – з кори чорної вільхи.

Спочатку серед Українців побутували крашанки, тобто яйця фарбували в один колір рослинним барвником.

Крашанки мають таке ж значення у великодніх святкуваннях, як і писанки. Крашанки, які приносили в кошику з церкви і розрізали на стільки частин, скільки було членів родини, а