Диплом

Розвиток живопису на Станіславщині ХІХ-ХХст. Натюрморт у творчості Я.В.Пстрака, М.Д.Сосенко, Каєтона Косинського

П Л А Н

1.Вступ…………………………………….…………………………………….2

2. Розвиток культурно-мистецького життя регіону………………...……….5

2.1. Особливості культурного життя краю 1880-1939рр……………...…5

2.2. Культурно-мистецький процес на станіславських землях 1880-1930р…………………………………………………………...……………8

2.3. Освітній розвиток……………………………...……………………..10

3. Натюрморт в творчості Івано-Франківських художників……………….34

3.1. Зародження жанру натюрморту в мистецтві Західної України…...34

3.2. Жанр натюрморту в творчості Івано-Франківських

хужожників………………………………………………..……..38

4. Художня еліта періоду……………………………………………………..41

4.1. Я.В.Пстрак

4.2. М.Д.Сосенко.

4.3. Каєтон Косинський.

5. Висновок……………………………………………………………….56

Перелік використаних джерел…………………….……………………58

В С Т У П

В С Т У П

Івано-Франківщина- частина західної України. Як нам відомо ці мальовничі українські землі входили до складу гнітучої австро-угорскої монархії. Перебування регіону в складі монархії було фактично на правах напів колонії.Соціально-політичні, економіні і національний гніт, який тривав довший час, відсутність художніх закладів з поглибленим навчанням, музеїв – все це негативно позначилось на розвитку усієї національної культури загалом. Досить довгий період художнє життя в краю ледь існувало. Бідні і голодні селяни виявляли надзвичайно малий інтерес для мистецтва, також важливою причиною слабкого розвитку було й те ,що не було багатих меценатів, які б могли купляти твори місцевих майстрів.

На протязі ХІХст. самим прибутковим була робота в церкві – основний замовник творів. Художники, аби якось прожити змушені були працювати в галузі релігійної тематики: композиціїї на тему священної історії, розпис церков, писання ікон тощо.

Кращі умови призвели до того , що становище почало мінятися на рубежі ХІХта ХХст. Революціно-визвольні рухи породили зростання національної самосвідомості, яке проявлялося передусім у середовищі інтелегенції.

ХІХ-ХХст.на західних землях з’являються нові імена Й.П.Курилас, Я.В.Пстрак,М.Д.Сосенко, Львівські художники: І.І.Труш, О.Х.Новаківський, О.Л.Кульчицька,які мали безпосередній вплив на розвиток малярства західних земель України, особливо Івано-Франківщини.

Важливим фактором розвитку мистецтва образотворчого було заснування в 1913р. у Львові музею українського мистецтва, яке очолив І.С.Свенціцкий.

Майже основним факторам прогресування нової течії експресіонізму і символізму була Краківська Академія мистецтв, через яку, можна сказати, “пройшли” усі захіно-українські художники.

Але всеж провідним методом художників Івано-Франківщини залишався реалізм.

Особливості культурного життя краю 1880- 1939 рр.

Суспільно-політичне життя усієї Галичини кінця ХІХ-ХХст. та історичні умови цього періоду відзначалися надзвичайною складністю.За цей період Галичина неодноразово попадала під авторитарний вплив держав, що вважали ії своєю історичною територією і намагалися будь-що насадити свою мову, релігію, культуру і відкидали всякі думки про те, що Галичина спокон віків була українською землею. Приблизно з 1772р. територія Галичини перебувала під гнітучою владою австро-угорскою монархією, яка принижувала усе національне та ідеологічне і нав’язувала свою релігію в українське суспільство. Влада монархіїї переслідувала його мову культуру але не зважаючи на це вже у першій половині починається великий процес культурного відродження українського народу.

1870 (“стає справді вінком на світ як у суспільно-політичному, культурному і духовному розвитку України загалом”).Цей період є надзвичайно цінним і важливим , атже головним змістом цього нелегкого періоду в історії української нації було становлення її в тяжких умовах бездержавного існуваня як нації політичної, яка усвідомлює себе як безпосередньо самостійний субє’кт історичного поступу.

Центром духовного та політичного руху в цей час стає місто з давньою історією і культурою Львів.поряд із “столичним” Львовов на один рівень з ним виходять Стрий, Коломия, Станіслав, що дало змогу зробити зрушення в культурних та суспільних вінносинах.

Місто Станіслав (засноване в 1662р.) вже у ХІХст.стає основним і повітнім містом Галицько-Волинського королівства.

70р. ХІХст. Станіслав було проголошено королівським вільним містом, яке означало що Станіслав одердав самоврядування і став місцем перебування урядових та військових органів влади, самоврядування, або так зване Магдебурське право місто отримало 7 травня 1662р. Після збанкротування роду Потоцьких 1772р. перходить до володінь австрійської держави.

Преша світова війна серпень-вересень1914р.,авсрійські війська зазнали поразки і російська армія вступила в Галичину. 1915р. вона захопила Станіслав і ”почала вже була організовувати шкільництво, намагаючись вводити російську мову в навчання”, організовувати шкільництво, намагаючись вводити російську мову навчання. Для тієї мети відкрили курси московської мови...одначе дальші воєнні дії перешкодили тому" [4;84]. Російська адміністрація позакривала всі українські організації., почалася насильна русифікація всіх шкіл і гімназій [3,10]. Проте австрійські війська знову захопили місто. Ще раз російська армія була у місті у 1916 році.

У 1918р. розпалася Австро-Угорська імперія. Була проголошена Західне-Українська Народна Республіка (ЗУНР), столицею якої з грудня 1918 р. і до травня 1919р. стає Станіслав. У тому ж році, при підтримці країн Антанти, польські війська окупували місто, і уряд ЗУНР змушений був покинути Станіслав. Таким чином, з 15 березня 1923р. рішенням Антанти тимчасово на 25 років Західну Україну було передано під владу Польщі, а Станіслав став центром однойменного воєводства.

З 1939 року, на початку Другої світової війни, радянські війська вступили в місто, і відразу провели перше засідання міської управи, ніякому створені радянські виконавчі органи місцевої влади. 23 вересня 1939р., після возз'єднання західноукраїнських земель і УРСР, місто було проголошено обласним центром Станіславської області.

Культурно-мистецький процес на Станіславських землях у 1880-1930-х pp.

З другої половини XIX століття галицькі українці значно активізували свої національні інституції [6,196]. Починаючи з 70-х pp., у Станіславі виникають осередки різних українських товариств за прикладом Львова, що був центром галицько-українського національного відродження, "духовною столицею" Галичини. Такими національними осередками були : "Просвіта", "Пласт", "Сокіл", "Руська Бесіда", філія Українського Педагогічного Товариства, "Учительська Громада", "Товариство Руських Жінок", "Товариство ремісників".

Значний внесок у піднесення політичної та національної свідомості українського населення зробила створена у 1877р. філія товариства "Просвіта" у Станіславі