Піднесенню значення товариства "Просвіта" серед українського населення Прикарпаття сприяла організація ювілейних урочистостей та роковин видатних українських письменників та просвітителів. Гучно відзначалися ювілеї Т.Шевченка, Маркіяна Шашкевича та ін. Однією з форм діяльності просвітницького товариства були лекції та віча, де виступали з рефератами та. доповідями на злободенні питання як організатори товариства, так і визначні культурні діячі, педагоги, торговці, молоді науковці, студенти та гімназисти. Неодноразово на цих вечорах з доповідями про мистецтво та культуру виступали й художники, зокрема К.Устиянович, І.Труш та ін.

Освітній розвиток.

На кінець XIX ст., за Австро-Угорщини, освіта в Прикарпатті була на дуже низькому рівні, незважаючи на закон, прийнятий у 1873р. про те, що кожне село повинно мати народну (початкову) школу. Лише у 1905 р. власті погодились на відкриття першої української гімназії а Станіславі. До цього у місті існувала польсько-німецька гімназія (заснована у 1784р.), а з 1893р. тут за програмою семінарії працював польський приватний т.зв. вищий науковий інститут. На початку ХХст. були відкриті приватні українські гімназії у Городенці, Долині та Рогатині [8,18]. Перша українська гімназія у Станіславі велику увагу приділяла не тільки навчанню й вихованню, а й усіма засобами дбала про "поширення зацікавлень молоді, поглиблення її світогляду та передусім за розбудову утривавлення її національної свідомості'" [9,261], 3 цією метою влаштовувались концерти, відзначалися національні свята, ювілейні дати історії України, видатних діячів національного відродження. Завдяки першому директору гімназії Миколі Сабату - спеціалісту з класичної філософії та археології ... гімназисти на канікулах влаштовували закордонні поїздки, оглядали історичні пам'ятки, музеї античних, середньовічних і нових часів. Такі екскурсії збагачували знання з історії європейської культури [6,192]. З приходом радянської влади гімназія була закрита, деякі вчителі заарештовані та вивезені до Росії [6,193]. У гімназії великого значення надавали вивченню мистецьких дисциплін. Навчальний процес був побудований так, що після закінчення гімназії учні могли без підготовчих курсів вступати до академій мистецтв. Це стало можливим завдяки тому, що викладання малюнку та живопису у гімназії проводили професійні художники-педагоги, які не тільки мали дипломи Краківської академії мистецтв, а й одночасно проводили жваву творчу діяльність у Станіславі. Так, з 1914 по 1927рр. у гімназії малюнок викладав художник-педагог Василь Коцькнй (1879-1927), який у 1902-1906рр. навчався у Краківській академії мистецтв, потім відвідував мистецькі студії Парижа та Мюнхена. З 1914р., поселившись у Станіславі, він до останнього дня свого життя викладав у гімназії. Одночасно з В.Коцьким у українській гімназії викладав мистецькі дисципліни видатний художник-графік Осип-Роман Сорохтей (1890-1941), який також навчався у Краківській академії мистецтв (1911-1920). Навчання проводив у 1921-1926рр. тау 1929-1940рр., після трирічної перерви, коли він змушений був покинути Станіслав.

Крім гімназій та польського приватного вищого наукового інституту у Станіславі напередодні Першої світової війни діяли такі бурси: Українського Педагогічного товариства, селянська, бурса святого Николая та інститут святого Йосафата.

Велику роль у вихованні української молоді в дусі національної свідомості відігравало створене у 1881р. у Львові "Руське Товариство Педагогічне". Під його впливом почали утворюватися філії товариства по всій Галичині. Вперше така, філія Руського Товариства Педагогічного заснована в Станіславі 1901року. У 1912р. Руське товариство Педагогічне у співпраці з існуючим у Станіславі комітетом "Рідної Школи" організувало приватну українську народну школу ім. Маркіяна Шашкавича, У 1919р. старшина гуртка. Українського Педагогічного Товариства заснувала в Станіславі приватну учительську чоловічу семінарію, а й 1920 році - приватну дівочу реальну гімназію [6,195].

Окремої уваги заслуговує питання організації по всій Галичині мистецько-промислових шкіл. Їх становлення тісно пов'язане з розвитком традиційних на Галичині художніх промислів, таких як ткацтво, вишивка, гончарство, різьбярство та ін., основаних на місцевих особливостях народної культури.

В останній третині XIX ст. у громадськості Австро-Угорської імперії, що було відгуком на модерністичні віяння усієї Західної Європи, з'являється зацікавленість побутом та мистецтвом народів, що заселяли гірські райони імперії, зокрема й особливостями культури гуцулів. Починають інтенсивно проводитись етнографічні та господарсько-промислові виставки, на яких велике місце приділялось показу саме народних промислів Гуцульщини. Однією з перших таких виставок на теренах Станіславщини, де найбільше було представлене народне мистецтво цього регіону стала: етнографічна виставка у Коломиї (1880), подібні виставки стали проводитись регулярно по всій Галичині : Станіслав (1879), Тернопіль (1884, 1887), Львів (1877, 1894), Косів (1904), Коломия (1912), та ін. Ці виставки сприяли появі місцевих