репрезентації містить невеличкий погрудний портрет селянської дівчини (1909, ЛМУМ) у ясно-жовтій квітчастій хустині. Анфасне погруддя (майже оплічне) «зрізане» по боках, через що повністю заповнює пря-мокутник полотна. Такий компози-ційний прийом органічної мону-менталізації зображення зумовле-ний не лише захопленням худож-ника стародавнім українським живописом, а й глибоко засвоєни-ми закономірностями стінопису. У своєрідно «текучому» живопи-су, у майже локальній визначено-сті основних біло-жовтогарячих, жовтаво-брунатних барв вгадую-ться впливи мюнхенського сецесіону і водночас помітно відлунюють-ся тенденції паризької живописної школи в так званому постімпресіоністичному її струмені. Але всі ці впливи, що спостерігалися майже одночасно у творчості мит-ця, взаємодоповнювалися, наша-ровувалися один на одний і, сти-каючись із міцно розвинутим від природи відчуттям лінійної й ко-лористичної гармонії, відповідно трансформувалися, органічно «уживаючись» з безпосереднім ба-ченням натури, яке було таким характерним для Сосенка-портретиста.
Образ молодої селянки трактує-ться художником як уособлення природної поетичності й внутріш-нього благородства народного ха-рактеру. М'яка тепло-золотава колористична гама поєднується з делікатним виразом ледь сумуватого обличчя, з розумним погля-дом темно-карих очей.
Якщо в портреті «Селянська дівчина», домінують ясний спокій і рівновага, то зображення «Про-давщиці помаранчів» (1903—1905, ЛМУМ) немов пронизане відчут-тям рухливої енергії, буянням життєвих сил. Митця в даному випадку приваблює жанровий ас-пект розв'язання, конкретизація характеру, він прагне лаконізму й пружної динаміки композиції зо-браження, що передавала б міцну й упевнену в собі натуру гарної молодиці в яскравому біло-черво-ному одязі з пласким кошиком в руці, в якому сліпучо-жовтою кулькою світиться помаранч. Різ-ка контрастність освітленої поста-ті жінки і червонястої глибокої темряви тла ліворуч, яке спри-ймається не площиною, а реаль-ним затіненим простором вулиці у поєднанні з лінійними контра-стами — перпендикулярний рух овальних окреслень голови, пле-ча, кошику,— відчутно динамізують твір, підкреслюють його пе-рехідний характер. Художника цікавить в даному випадку не стільки заглиблення в характер героїні, скільки можливість дати його в розвитку.
Творчим осягненням і поетич-ним відтворенням внутрішнього світу моделі позначений невеличкий «Портрет Йоасі Сосенко» (1910-ті pp., ЛМУМ), де змістов-но-психологічні завдання органіч-но співвідносяться з проблемами власне колористичного плану.
«Автопортрет» (1915, ЛМУМ), виконаний пастеллю на текстурі, дещо відрізняється від розгляну-тих зображень -— він сухуватий за живописним трактуванням і по-значений нальотом салонності — поширеного в той час явища в жи-вопису, зокрема портретному.
Еволюція портретного мисте-цтва М. Сосенка простежується досить легко навіть на цих неба-гатьох прикладах. Перший період пов'язаний ще з учнівськими ро-ками (1901 —1905), коли худож-ник, перебуваючи в Мюнхені й Парижі, будучи вправним рису-вальником, вихованим на акаде-мічних установках щодо композиції й колориту, активно включає-ться у пошуки емоційної виразно-сті кольору, у розв'язання пор-третної характеристики суто пла-стичними засобами. У 1905— 1910 pp. були створені кращі пор-трети художника. Змістовні й ви-разні його селянські образи, серед яких особливою поетичністю ви-різняються жіночі зображення. Мажорним колоритом і майстер-ним виконанням позначені числен-ні замовні портрети.
В доробку митця наявні також дещо салонні речі. 1910-ті pp. позначені шуканнями пленерності й витонченої колірної ритмічності у структурі живописного портрет-ного образу, та це не стає на за-ваді розв'язанню й суто психоло-гічних завдань. Сосенко належав до художників яскраво виражено-го живописного складу. Рання смерть (художник помер 45 років) не дала розвинутись таланту на повну силу, але й наявні твори по-казують непересічний дар Сосенка-колориста, який у поєднанні з огранічним чуттям композиції да-вав неповторний сплав емоційної насиченості образу, сприяючи розкриттю тих чи інших особли-востей характеру портретованого. В.В.Рубан Український портретний живопис ІІ половини ХІХ поч. ХХ століття. Київ. – 1986. с.136
Першим відомим буковинським майстром живопису у другій поло-вині XIX ст. вважається Каетан Косинський (1847—1905) , вихо-ванець Віденської академії ми-стецтв, що згодом працював у Мюнхені, а потім у містах Прикарпаття — Снятині, Галичі, Стрию і Дрогобичі.
1872 р. на виставці у Кракові художник експонував живописні твори, серед яких був і «Портрет селянського хлопчика» (1870-ті рр. місцезнаходження невідоме), факт, сам по собі важливий для простеження демократичних тенденційну розвитку жанру.
Осип Иосафатович Сорохтей народився 28 лютого 1890 року в селі Баранчиці Самбірського повіту на Львівщині, в сім'ї залізничника. З часом родина Сорохтеїв переїхала на постійне /проживання до міста Станіслава (тепер Івано-Фран-ківськ), де О. Сорохтей закінчив початкову школу і учитель-ську семінарію. Палка любов до малярства, яка проявилася в нього з раннього дитинства, привела його до Краківської /Академії мистецтв. Закінчив він її з відмінною оцінкою в 1920 році. В тому ж році після здачі екзамену на право викладання малювання О. Сорохтей повертається в Станіслав і Працює вчителем малювання в українській гімназії. Тут він створює численні жанрові композиції, сцени з життя міської та сільської бідноти, серію малюнків з історичного минуло-го. Малює в основному в техніці рисунку — олівцем, тушшю, аквареллю.
Цікава серія натюрмортів, скомпонованих з предметів побуту і знарядь праці. В них акцентується увага на своєрід-ній композиції і кольористичному вирішенні. Багато працює художник над портретами, в трактовці яких він нама-гається відійти від натуралістичного портрета як такого
В багатьох графічних портретах, виконаних О. Сорохтеєм, бачимо поєднання елементів дружнього шаржу і гротеск-ної форми. Ці ж риси позначились і на серії портретів ук-раїнських письменників та діячів культури.
Те, що художник застосовує жанр дружнього шаржу, не повинно викликати сумніву в ставленні Сорохтея до цих людей. Тут гротеск йде в парі з філософським розкриттям образу, спирається на конкретизацію певних життєвих рис та ситуацій.
Активно працює художник і в жанрі карикатури, яку спрямовує проти реакційних елементів. Свої карикатури він надсилає у львівські сатиричні видання.
З 1926 року Сорохтей працює