товариств та спілок, які займалися популяризацією народних промислів, а також виявленням унікальних народних талантів, що працювали в таких видах мистецтва як гончарство, художнє дерево, художнє плетіння та ін. Саме цим місцевим товариствам, спілкам, а також окремим сподвижникам -- народним майстрам належить провідна роль в утворенні фахових мистецько-ремісничих шкіл, які вели підготовку дня ремісничих підприємств і приватних майстерень. Так, з 1882 року беруть свій початок художньо-промислова школа у Косові , Станіславові (1884), Коломиї (1886 - гончарна школа і 1894 - школа деревного промислу), Старому Косові (1920, школа В.Девдюка), які були засновані з метою підмоги рукодільному промислу та професійної підготовки майстрів гончарства, ткацтва, столярства, токарства і різьби. Названі навчальні заклади ставали основними центрами культури, мистецтва і технології не тільки для відповідних населених пунктів, але й для цілих регіонів [12,174].
На теренах Станіславщини першим товариством, що домоглося організації власної мистецько - промислової школи стало створене у 1882 р. у Косові Ткацьке Товариство, і вже в цьому році почала діяти Косівська ткацька школа. Наступною школою такого типу стала створена у 1884р. Крайова школа деревного промислу у Станіславі. Через два роки центром мистецької освіти стає Коломия, де була, організована гончарна школа (1886), а. у 1894р. при підтримці Гуцульської спілки на базі створеної у 1890р. "Школи-варстату" постала Коломийська "Державна школа промислу деревного", або, як її ще називали "Цісарсько-королівська фахова школа заводова", першим директором якої став архітектор Фредерік Каллян.
Подальший активний розвиток фахового шкільництва на Прикарпатті дещо припинився, і ситуація залишалася сталою до 1920р., коли у Старому Косові була організована школа різьбярства відомим майстром-різьбярем Василем Девдюком, який до цього часу 13 років викладав у Вижницькій школі різьбярства і набув значного педагогічного досвіду. Багато учнів цієї школи пізніше відкривали власні творчі майстерні, а також працювали й працюють у мистецьких закладах.
З кінця ХІХст. поряд з мистецько-промисловими школами відкриваються скульптурні майстерні, які діяли, як і по всій Галичині, у Станіславі. Так, скульптурна майстерня Я. Бембновича була відома ще з кінця ХІХст. і активно діяла до І939року [13,136]. Ця майстерня виконувала декоративно-пластичне оздоблення на будинку дирекції залізниць у Станіславі, (тепер центральний корпус медичної академії по вул. Галицькій). Іншою майстернею такого характеру була створена, на початку ХХст. скульптурна майстерня М.Антоняка, який був відомим станіславським скульптором (автор скульптур хлопчиків, виконаних з бетону на бічному фасаді магазину "Силует”, що знаходиться на вул. Незалежності). До 1939 р. діяла також художньо-скульптурна майстерня власника Раубфогеля Берля. Ці майстерні поєднували виконання оздоблення будівель з роботою меморіального характеру (виготовлення пам'ятників для цвинтаря) [13,140].
Першим мистецьким об'єднанням образотворчих митців на теренах Станіславщннн було організоване у грудні 1933р. об'єднання "Оріон" (Zwiazek Artystow-Plastykow I Milosnikow sztuki "Orion"), засновниками якого були : митець Е. Дубрава, інженер К.Кунн, інженер Т. Ковальський, доктор К.Керницький, В.Лопущак, митці Вл.Лючинськнн, В.Пшедвоєвськнй, Г. Розмус, М.Сулима, інженер Я.Тиський і М.Зіммерманівна. Саме ці митці були організаторами Першої виставки живопису та скульптури "Дні землі Станіславської", що відбулась у вересні 1933 року. Завданням об'єднання було організовувані у місті виставки та імпрези не торгового характеру, а суто мистецького. Щороку "Оріон" май організовувати переважно по да і виставки і включати до цієї акції публічні лекції та бесіди [23,1]. До 1938 р. "Оріон" влаштував 6 виставок, на яких в основному були представлені твори польських художників, що проживали у Станіславі. Проте саме його виставкова діяльність послугувала прикладом для створення у 1941р. "Першої обласної виставки образотворчого мистецтва Станіславщини".
Невід'ємною частиною культурно-мистецького життя Галичини загалом та Прикарпаття зокрема, на початку XX ст. є організація музеїв та приватних мистецьких колекцій. Це мало б сприяти популяризації мистецтва серед широкого загалу населення регіону. Проведення етнографічних виставок, які організовувались під впливом краєзнавчого руху в Західній Європі. Першою музейною збіркою у Станіславі була музейна збірка, та бібліотека духовної семінарії, заснованої при сприянні митрополита Андрея Шептицького ще в часи його єпископства у Станіславі (1899-1901рр.), яка до 1939р. налічувала 20 тис. експонатів..У 20-х рр.ХХ ст. музеєм завідував радник Гачковський.
У 1926р. з ініціативи культурно-громадського діяча В.В. Кобринського за підтримки української інтелігенції у Коломиї організовано музей "Гуцульщнна" (тепер музей народного мистецтва Гуцульщинн і Покуття ім. В.Кобринського). Проте офіційне відкриття музею відбулось лише 1 січня 1935 року. У 1928р. було утворено музей "Покуття" у Станіславі (організатор - Й: Грабовський, музей налічував 6 тис. експонатів). У 1934р. організовано музей Гуцульщинн а Жабйому, який до 1939р. налічував 4,5 тис. експонатів. У цей час уже існував Регіональний музей (1тис. експонатів) та музейна збірка "Рідної Школи" ( 500 експонатів) у Рогатині. Крім того, до 1939 р. в області існували такі музеї та музейні збірки : Музейна збірка Товариства "Просвіти" у Станіславі (1тис.експ.), Збірка приятелів Гуцульщини у Косові (1тис.експ.), Збірка Околовичів у Річці (300 експ.), Збірка Гільовського в Яремчі (700 експ.). Таким чином, за часів польської окупації (до 1939р.) на території сучасної Івано-Франківської області було 10 музеїв та музейних збірок [15, 223]. Більшість із них, крім музеїв Коломиї та Рогатина були напівзакритого типу, тому відвідини широкого кола глядачів були обмежені.
З приходом радянської влади у 1939р. постановами Тимчасового управління Станіславської області від 11 листопада та 1 грудня 1939р. вирішено створити обласний історичний музей ім. 17 вересня в м.Станіславі на базі Покутського музею, музею Гуцульщнни в
