Жабйому, а також окремих приватних колекцій, в Рогатині створити музей "Опілля" на базі Регіонального музею та музейної збірки "Рідна Школа", а в Коломиї реорганізувати попередній музей в Музей Гуцульщини [15, 223]. До історичного музею у Станіславі у 1946р. (після незаконного закриття духовної семінарії) прилучили деякі твори з її колекції, а книги були передані а обласний архів, звідки більшість з них зникла. На деяких з них можна побачити екслібриси А.Шептнцького [3,32].
У культурному розвої Галичини періоду, що розглядається, одне з провідних місць належить Коломиї, яка "часто випереджала навіть Львів. Так було й j українським національним театром, родовід якого слід вести від Коломиї" [10,98]. Саме тут, у Коломиї зародився перший у Галичині новий український національний театр. Започаткування його пов'язане з ім'ям українського письменника, культурно-освітнього і театрального діяча Івана Озаркевича. Він організував у Коломиї аматорську трупу в 1848 p., яка першою в Галичині поставила український спектакль -п'єсу Івана Котляревського "Наталка-Полтавка", перероблену І.Озаркевнчем на покутський діалект під назвою "На милування нема силування". Слідом за нею на коломийській сцені були поставлені "Москаль-Чарівннк" І.Котляревського, "Сватання на Гончарівцг Г.Квіткн-Основ'яненка, "На Купала на Івана" С.Пнсаревського. Театральні вистави відбувалися в Перемишлі, Львові, Тернополі, Самборі, Стрию, та інших'містах Галичини [8,65]. На початках своєї діяльності такі театри не мали професійних художників-декораторів, як не мали вони і рофесійних акторів. Оформленням сцени займались самі актори, залучали місцевих художників, деякі з них робили це напрочуд винахідливо.
Досягнення аматорського театру 1848-1849рр. заклали основу для подальшого розвитку українського театрального руху на теренах Галичини. У 1879р. в Коломиї відкривається "Перше літературно-драматичне товариство ім. Г.Квітки-Основ'яненка", що проіснувало до початку ХХст., і поставило на коломийській сцені та у селах району низку вистав. У 1919р. у Коломиї організовано аматорський театр "Бесіди" під керівництвом В.Коссака. Це був перший театр, що постав на території Галичини після Першої світової війни. Художника-декоратора театр не мав.
Ось як згадував про це відомий актор і режисер В.Блавацькин, який у цьому театрі починав свою творчу кар "еру : "Художника-маляра не мав театр у своєму ансамблі, тому своїх декорацій зовсім не було і користувались тільки обстановкою сцени, яка находилась в залі, в якій театр давав вистави. Як це відбивалося на вигляді поодиноких вистав - не треба й згадувати. З костюмами і реквізитом було дещо краще" [16, 98].
На початку ХХст. аматорські театри починають діяти в інших районах Станіславщини, так у Станіславі у 1911р. постає "Український народний театр ім. І.Тобілевича", який до початку Першої світової війни поставив близько 50 п'єс [8,66]. Діяльність театру була припинена воєнними діями і відновив роботу театр аж у 1921р. До цього часу у місті виступали тільки мандрівні театральні трупи та існував польський театр ім.Монюшка. Директором театру їм. Тобілевича став керівник гуртка хорового товариства "Станіславський боян" С.Клалоущак. Біля театру згуртувалося в тому часі багато діячів сцени та мистецтва : Філомена Лопатинська, Марія Дмитракова, Любов Левицька, А. Багратіон, Каліста Гай, Комаринська, Ольга Вовкова, Гірняківна, Сгефанія з Якубовичів Коцкова, Микола Мельник, Олесь Паньчак, Станислав Клапоущак, Михайло Жмуркевич, Юрій Гаєвський, Ярослав Давидович, О. Сольськнй, Дмитро Дем’янчук, Олександер Білецький, Роман Вірстюк, Л. Гаєвськнй, Ксенофонт Величко, Левицький, Євген Шепарович, д-р Кисілевськнй, інж.Комаринський, д-р Іван Рибчин, артисти-малярі Осип Роман Сорохтей і Василь Коцький, Омелян Каратницький, Михайло Харківський та інші. [14,575].
У 1923р. меценат та директор Крайовою Банку Кость Вишневський запросив на посаду головного режисера театру ім.Тобілевича Володимира Блавацького (1900-1953), який в тому часі вже працював у "Березолі" Леся Курбаса та перед тим у 1924-1926рр. працював режисером у трупі ВДемчншина у Станіславі. В цей же час до театру прийшов Л.Боровик - актор-маляр. У театрі ім.Тобілевича В.Блавацький пробув до 1933р. разом з режисером М.Бенцалем (1891-1938), коли перейшов разом з Леонідом Боровиком (1897-1942) (актором та провідним сценографом театру ім.Тобілевича) до Коломиї, де організовував спільно з М.Бенцалем театр "Заграва". В репертуарі театру ставилися в основному драми Гр.Лужницького, В.Стефаника, З.Тарнавського та ін. Всі декорації до вистав розробляв та овормлював Л.Боровик. У 1938 р. у Косові театр "Заграва" об'єднався разом з театром імІ.Тобілевича і новому театру було присвоєно ім'я І.Котляревського, головним режисером якого знову стає В.Блавацький. Проте цей театр проіснував тільки 1 рік, і подальшаму його розвитку перешкодила Друга світова війна. В.Блавацькнй разом з Л.Боровиком переїхали до Львова, а згодом до Німеччини та США.
До Другої світової війни тільки у Станіславі існувало крім названих українських театрів ще 2 єврейські аматорські театральні трупи та польський театр ім. Монюшка ( засновані на поч. XX століття).
У середині 30-х pp. XX ст. до Стані слава-повертається дипломований художник Михайло Зорій після навчання у Краківській Академії мистецтв (1932-1936), який одразу включається в мистецьке життя міста, найбільш повно виражаючи своє покликання у даний період у сценографії, розробляє декорації та оформляє вистави працюючих тут театрів та мандрівних театральних труп.
Унікальним явищем в історії української сцени був гуцульський театр, заснований у 1910р. у гірському селі Красноїллі на Гуцульщині відомим українським письменником Гнатом Хоткевичем. Митець сам писав п'єси для театру, зокрема з історії та побуту гуцулів. У 1911-1912рр. гастролі театру з великим успіхом пройшли в містах і селах Галичини й Буковини., на польській сцені у Кракові. А виступи артистів з Гуцульщині в Харкові, Одесі та Москві мали широкий резонанс, продемонстрували їх високу майстерність та