Цікавою є серія натюрмортів Осипа Сорохтея, скомпонованих з компонентів побуту. Улюбленим об'єктом зображення в його натюрмортах є вазон ("Натюрморт з книгами", 1936р.; "Натюрморт з вазоном", 1939р.). Композиції натюрмортів Осипа Сорохтея бувають строго продумані, а бувають вільні, трохи випадкові, але в них відчувається професійна рука художника. Незважаючи на реалістичність зображення, на предметах майже відсутня світлотіньова градація, кольори покладені локальними цілими плямами, що створюють цікаві колористичні відношення, як у "Натюрморті з зошитом" (1935р.), в натюрморті "Жоржини" (1935р.), "Натюрморті з скрипкою" (1938р.).

Крім абстрактних і символіко-філософських творів у доробку Дениса Іванцева є цілком реалістичні чуттєво-пластичні композиції переважно в жанрах пейзажу і натюрморту. Для натюрмортів Д.Іванцева характерна експресивна манера письма з рельєфом пастозних сміливих мазків, поєднана з конструктивною композицією і багатою кольоровою палітрою ("Хризантеми", 1935р.; "Натюрморт", 1949р.).

Пізніше художник в своєму живописі почав використовувати техніку пуантилізму для вирішення складних завдань, пов'язаних з освітленням і повітряним середовищем ("Соняшники", 1939р.; "Натюрморт", 1957р.). Мельник В. Свідок століття: Денис-Левко Іванцев. // Образотворче мистецтво. - 1998. - №2. - С.23-24.

Починаючи з 50-их років в станіславівське мистецьке середовище вливається академічний реалістичний живопис, привезений художниками зі Східної України.

У творчому доробку Миколи Попова, вихованця Московського державного поліграфічного інституту, що поселився у Івано-Франківську, багато творів натюрмортного жанру: різні варіанти натюрмортів з книгою, квіткових натюрмортів, з овочами, грибами. В його ліричних натюрмортах -це багатство кольорів і реалістична направленість образного мислення. В роботах "Гуцульські вироби", "Весняний натюрморт" художник змальовує витвори народних майстрів, відходячи від академічних принципів.

Іван Лобода - художник, що належить до старшого покоління митців, працює в реалістичній манері письма, характерній для київської школи живопису. В ранньому періоді творчості Іван Лобода виконав багато робіт в жанрі "мертвої натури". Це "Натюрморт з яблуками" (1954р.), "Натюрморт з апельсинами" (1961р.), "Натюрморт з яблуками" (1963р.). В пізніші роки на живописній мові художника позначився вплив карпатського середовища, в ньому розвинувся ще більший талант колориста-лірика. Про це свідчать роботи "Півонії" (1971р.), "Тюльпани", "Натюрморт з самоваром" (1979р.), "Натюрморт" (1986р.).

Яскравий талант художника-колориста Олександра Коровая, що найкраще втілився у Портреті Параски Харук, позначився і на кількох натюрмортах, написаних у 80-их роках. Реалістичні, правильні за композицією натюрморти оживляють розкута і енергійна манера письма, насичені, дзвінкі кольори. В них нема безпосередності і сміливості пленерних етюдів, декоративності написаних в майстерні пейзажів і портретів. В натюрморті О.Коровай вирішує суто малярські проблеми ("Натюрморт на вікні моєї майстерні", 1979р.; "Натюрморт з рибою", 1980р.; "Натюрморт з самоваром", 1982р.; "Натюрморт з репродукцією Леонардо да Вінчі", 1983р.).

Як натхненний співець бідних і знедолених зарекомендував себе Я. В. Пстрак (1878—1916) —уродженець містечка Гвіздець на Станіславщині (нині Івано-Франківська область), вихованець Мюн-хенської художньої академії. Більшу частину свого живописного доробку Я. В. Пстрак присвятив зображенню народних типів. Як ніхто інший з західноукраїнських митців він зумів заглянути у внутрішній світ своїх персонажів, показати благородство душі людини-трудівника, висловити своє глибоке співчуття до її нелегкої долі. Колоритні образи людей з народу постають перед нами з та-ких творів художника, як «Селянин», «Лірник», «Каменяр», «Гу-цул з люлькою», «Дівчина з кошиком», Старий гуцул» та багато інших.

Переважна більшість згаданих творів — це своєрідні картини-портрети з виразно окресленою сюжетною ситуацією. Так, в ком-позиції «У літній день» художник майже портретне зобразив молоду селянку, яка, на хвильку відірвавшись від роботи, годує груддю немовля. Поряд стоїть старша дівчинка, яка з цікавістю розгля-дає сестричку. Сцена зображена на тлі залитого сонцем рівнинного краєвиду з копицями сіна, що видніються вдалині.

Характер портрета-картини має і композиція «Каменяр», в якій зображено робітника-будівельника на тлі стіни якоїсь будівлі. Обравши форматом твору витягнутий по вертикалі прямокутник, художник надавав постаті робітника відчутної монументальності. Весь його вигляд виражає незалежність, навіть деяку гордовитість. На жаль, цей твір, що започаткував собою розроблення в західно-українському живописі робітничої теми, не зберігся.

Особливо вдавалися Я. В. Пстраку образи гуцулів, життя яких він старанно вивчав і добре знав. Колоритний образ гуцула-верховинця — людини фізично сильної, вольової, здатної перемогти будь-які життєві злигодні і перешкоди, постає з картини-портрета «Гу-цул з люлькою». До кращих творів гуцульського циклу належить також картина «Старий гуцул» (1909), в якій верховинця трактова-но уже в іншому плані. Перед нами літня людина з слідами життє-вої втоми на обличчі, яка вже, очевидно, примирилася з своєю до-лею. Твір виконаний у сміливій живописній манері, форма модельо-вана енергійно, кольорова гама м'яка, тепла, з перевагою жовта-вих та вохристих тонів.

В окремих творах Я. В. Пстрак піднісся до розуміння гострих соціальних суперечностей, якими характеризувалося сучасне йому галицьке село. У цьому плані показова, зокрема, картина «Помста» («Підпалювач»), в якій зображено селянина, що підпалює госпо-дарство свого кривдника-багатія. Як відомо, в літературі цей сюжет з великою художньою силою розробив В. С. Стефаник у новелі «Палій».

Писав В. Я. Пстрак також пейзажі з зображенням краєвидів старовинного Львова («Вид на вежу Корняктів, костьола кармелі-тів і вежу Львівської ратуші», «Вид на вулицю Руську» та ін.). До-кументальні за своїм характером, вони відзначаються не лише точ-ним відтворенням архітектурних деталей, що надає їм значної історико-мистецької цінності, а й художньою довершеністю, відчутною емоційністю.

До кращих портретних творів Я. В. Пстрака належить «Авто-портрет» (1913) та «Портрет Т. Г. Шевченка» (1914). Останній ви-конаний на відзнаку 100-річчя з дня народження Кобзаря і відзначається