Цікавий також портрет-картина «Молодиця-гуцулка» (1900), в якому портретована зображена на тлі майстерно написаного кра-євиду. Поколінна постать молодої гуцулки чарує своєю граціозніс-тю, життєрадісним сприйняттям світу, в очах її світяться лукаві іс-корки. Портрет виконаний в теплій барвистій кольоровій гамі, і в якій домінують червоні та бузкові тони.

Реалістичні традиції

З пошуками активності худож-ньої форми тісно пов'язане трак-тування портретного образу у творчості Модеста Сосенка (1875—1920) 65. Значний вплив на формування його манери мало знайомство з новими течіями в за-хідноєвропейському мистецтві та переосмислення на їх основі над-бань народної культури. Після п'ятирічного навчання (1896— 1900) у Краківській школі крас-них мистецтв він у 1901—1902 pp. продовжує вдосконалювати май-стерність у Мюнхені, а з 1902 по 1905 pp.— в Національній школі мистецтв та в школі Бонне в Па-рижі. 1905 р. приїздить до Льво-ва, де бере участь у Виставці українських артистів. Перший виступ молодого митця засвідчив його уважне ставлення до проб-лем стилю. Невеличке полотно «Свахи», де зображені три моло-диці в барвистому одязі, вирішене в дусі характерних тенденцій мо-дерну — етнографічний момент розв'язується у злитті жанрового психологічного рішення, властивого станковому твору, і елементів декоративно-площинного узагаль-нення, характерного для стінопи-су. На виставці експонувалися й два портретних зображення, ство-рених М. Сосенком у Парижі — «Жіночий портрет» (1903, ДМУМ) і «Портрет жінки в жовтому (Портрет пані О. В.)» (1904), про який І. Труш писав, що це «одна з найгарніших картин» на даній виставці. Як видно з опи-су твору, портрет будувався на «сильних контрастах теплих жов-тих і холодних синіх тонів», які «були на портреті дуже гарно згармонізовані, а цілий портрет дами визначався великим смаком і природністю в укладі».

З перших самостійних кроків у мистецтві М. Сосенко визначає-ться як автор барвистих, вишука-но ритмізованих у кольорі й плас-тиці розписів. Міцна академічна виучка у поєднанні з природним даром колориста стали основою дальшого мистецького вдоскона-лення. Вивчення старовинного українського орнаменту, ікон та стародруків, як і копіювання тво-рів західноєвропейського мисте-цтва XVII ст., були цілеспрямова-ними свідомими пошуками влас-ного живописного стилю. Досить широка практика монументальних робіт—за якихось 10—15 років художник виконав багато розписів церков і громадських споруд — сприяла швидкому зростанню майстерності митця. Його дар де-коратора і колориста, дар своє-рідного майстра орнаменту ви-явився тут на повну силу. Верши-ною ж творчості в цій галузі став стінопис Музичного інституту іме-ні Лисенка у Львові (1915). Ці великі монументальні цикли за-свідчили широкий діапазон стилі-стичних образних пошуків худож-ника — від візантійсько-слов'ян-ського іконопису до мистецтва європейського неоромантизму і українських народних орнаментів, до вироблення особистої манери, тісно пов'язаної з проблемами су-часного реалізму. Досвід роботи в стінопису наклав печать і на по-дальший шлях митця — він з юно-сті прилучився до органічного відчуття площини, тому і в станкових роботах його спостерігається тя-жіння до фрагментованої, незамк-нутої композиції.

Реалістична основа творчого і живописного методу Сосенка яск-раво виявилася в його станкових творах («Хлопець обідає», 1900-ті pp., ЛМУМ) і портретах, до яких ще з років навчання у нього ви-значився певний нахил, і саме на прикладах яких наочно просте-жується формування і утверджен-ня манери зображення Сосенка-живописця.

До 1910 р. пошуки художника у станкових портретах йдуть у двох образних і стилістичних на-прямах: перший позначений праг-ненням виявити в змістовному й пластичному ладі твору, в органі-зації його колірної гами націо-нальні витоки зображеного харак-теру, другий — був тісніше пов'я-заний з відтворенням душевних настроїв і переживань портретованих, з прагненням дати людину у взаємодії з середовищем, емоцій-но насичуючи її образ за рахунок освітлення, своєрідної фраг-ментації композицій, підкреслення руху.

Потяг до яскравих, ніби наси-чених сонцем поєднань визначає-ться в художника ще в 1900-х pp. Так, у «Портреті Лотоцької» (1912, ЛМУМ) він уважно про-робляє обличчя, одяг зображеної, окремі акценти рожево-білочервоного, немов передбачають його наступні пленерні шукання у роз-в'язанні портретного образу. В згаданому жіночому портреті 1903 р. виразний профіль на на-сиченому червонясто-брунатному тлі створює враження особливої емоційної піднесеності. У цих тво-рах впливи французьких постім-пресіоністів переплітаються зі своєрідно засвоєними уроками класичного мистецтва, про захоп-лення яким свідчать копії фрески «Портрет рудобородого єпископа» і «Старець у ковпаку» (обидва — 1900-ті pp., ЛМУМ).

Прагнення використати колір, взятий при сонячному освітленні, як засіб емоційної дії і як засіб об'єднання композиції в єдине ціле, де б образ людини розкри-вався у гармонії з навколишньою дійсністю, характеризується чи не єдиний в доробку художника ком-позиційний «Портрет жінки на тлі саду» (1914, ЛМУМ). Тут осно-вою образного ладу стає лінійна ритміка, що охоплює все зобра-ження в цілому, акцентуючи жіно-чу постать. Сосенка приваблю-вав насамперед мотив гармонії настрою зображеної і спокійної тиші саду, який, до речі, написа-ний дуже умовно — видно, що ху-дожнику ще не вистачало досвіду роботи на відкритому повітрі. Ллє твір важливий тим, що є од-нією з рідкісних спроб вирішити портретний образ у характері перших завоювань пленеру. Крім спроб засвоїти прийоми зображен-ня людини в пленері, помітний та-кож потяг до декоративності. З часом Сосенка дедалі більше приваблює можливість розв'язань яскравих колірних поєднань на повітрі, але, переобтяжений пра-цею над розписами, художник лише зрідка звертається до порт-рета, до станкових робіт.

Прикладів, що характеризують перший із згаданих напрямів портретних творів Сосенка, небагато, але вони цінні тим, що наочно уособлюють тяжіння художника до поетизації народного образу. Мотив своєрідної