Таким чином, от вже два роки потайки віддаючись живопису, Лифар, безумовно, знайшов нову життєву пристрасть. Спогади часів Російського балету Дягілева живлять його темами і цілковито природньо, що останні насичені танцем, незаперечним метром якого він є. На чорному або рожевому фоні він малює живими хльосткими мазками. Не перевантажуючи свої ескізи, він надає їм відчуття свіжості, що присутнє у самому русі та характерності, якими наділені портрети його руки, завжди повні гумору. Як Жан Кокто, він володіє почуттям графіки.

Сюрприз, який принесла нам ця виставка Лифаря,- схожий на фейєрверк радощів” (4).

І ще одна думка - вже після другої виставки, в Монте-Карло.

“Я дізнався, що Лифар малює тоді ж, коли дізнався, що він танцює та ставить балети. У своїй гримерній в Опера де Парі, після спектакля, він охоче малював на програмках, які йому приносили для автографів. Малював він губною помадою, олівцем для гриму. Тепер перед нами справжній художник. Такий, як усі? Та ні! Його виставка в палаці Перигор в Монте-Карло тому свідчення. Лифар знаходить, насамперед, те почуття руху, про яке Бодлер відзивався навіть з ненавистю, бо воно примушувало змінювати знайдені лінії вже наміченого малюнка. Крім руху у лініях і ліній у русі ми відкриваємо у Лифарі і колориста. До нестями закоханого в декорацію колориста, який часом підіймається до чистого живопису” (5).

На жаль, сьогодні, коли пройшло майже 13 років після смерті Лифаря, ми не побачимо його живописних робіт ні в музеях, ні на виставках. У його особистому архіві, який зберігається у швейцарському місті Лозанні, знаходяться - подалі від людського ока, щоб не сказати “порошаться”, - 112 картин та два портфелі, повні різних малюнків і ескізів. От що пише про це головний архіваріус Лозанни пан Жильбер Кутаз у каталозі особистого архіву Лифаря “Життя заради танцю”, виданому 1996 року в Швейцарії: “Більшість картин Лифаря розміщено у рамки. Свої роботи він підписував, ставив дату, давав назву. Теми узяті з балетного репертуару (спектаклів, які танцював або поставив Лифар) та з рухів танцю. У збірці знаходяться також і натюрморти, зображення архітектурних пам`ятників (Опера де Парі, афінська Опера, де танцював Лифар), автопортрет, кілька портретів і навіть одна сцена бою биків. Народжені безпосередньо натхненням моменту (абстрактним, наївним, умовним) ці картини відрізняються живими фарбами, простотою та легкістю ліній” (5).

Так це ж готове зібрання для виставки чи музею!

Як гірко, що до цього часу живописні роботи Лифаря залишаються цілковито незнайомими у його рідному Києві.

Хіба справа тільки у відсутності коштів та економічній кризі? Може, просто достатньо зрозуміти, що народу, який прагне побудувати своє незалежне та щасливе майбутнє, не обійтися без копіткого догляду за коренями свого славетного минулого!

Список використаної літератури

1. Манен Х. Фотография, факты, мысли.- Нидерланды: Нидерландский институт танца, 1992.- 121 с. (англ.); 2. Лифарь С. Мемуары Икара.- М.: Искусство, 1995.- 205 с.; 3. Боль А. Серж Лифарь - художник. // Искусство танца.-1972.- № 128.-26 с. (фр.); 4. Брайер И. Серж Лифарь - художник.- Фигар o , 1972.-11 с. (фр.); 5. Лифарь С. Книга танца: Сборник-каталог личного архива Лифаря в Лозанне: Историч.музей Лозанн, 1996.- 103 с. (фр.).