Маленький Миколка дуже любив малювати пташок, півників, мабуть, приваблювала його їх різноманітність, різноколірність. Але одного разу старша сестра прочитала братові казку про Івасика-Телесика. Ця оповідь справила на хлопчика таке сильне враження, що навіть через багато років майбутній художник, пригадуючи її, створить композицію "Гуси-Лебеді, і мене візьміть..." (1995). Це лірично-ностальгічний твір, де Гуси-Лебеді стрімко летять вправо, а постать дитини, що спиняє їх здійнятими догори рученятами, нахилена вліво. Бажання полетіти з цими птахами у мандри по світу ніколи не покидало художника, тому Микола Романович завжди намагався здійснювати цю мрію і багато подорожував заморськими країнами, де збагачував свій всебічний розвиток як фахівець і як творча особистість. Доля дала йому можливість побувати в Ірані, Болгарії, Румунії, Італії, на Кубі, в круїзі по Середземному морі. М.Варення говорив:–

Для художника завжди є важливим розширення власного світогляду. Щоб передати навколишній світ у своїх творах об'ємними, широкими образами, потрібно багато і скрізь подорожувати... Процюк О. Постать: М.Варення //Анонс-контракт. - 2000. -№ 33. -С. 10.

3 Редько М. Старе вино не потребує нових міхів //Прикарпатська правда. - 1997. - 8 листоп. - С. 4.

Хлопчик навчався у семирічній школі, де вчителі одразу помітили його творчий нахил і здібності. Учень оформляв стінгазети, писав плакати, виготовляв різноманітну навчальну наочність.

Далі - Кадіївський гірничий технікум. Є багато причин такого вибору майбутньої професії. Ось як пояснював їх художник:

- Головна причина - близько додому, знайоме для тутешніх людей заняття, гарантований шматок хліба.

Звичайно, батьки хотіли, щоб дитина у майбутньому мала заробіток і жила краще, ніж вони. Та студент вже з перших днів відчув, що займається не своєю справою, вивчає те, до чого не лежить душа, адже професія макмейдера зовсім його не приваблювала.

Але у кожної людини своя доля, яку не судилося змінити. Можливо тому не випадково при цьому технікумі була своя студія образотворчого мистецтва, у яку одразу записався майбутній художник.

З великою вдячністю згадує Микола Романович свого керівника студії Миколу Олександровича Рудневського - розумну, добру, чуйну, обдаровану людину, художника-любителя. Саме він став першим вчителем, наставником у формуванні особистості хлопця протягом 3-х років навчання. Мабуть, цей справжній педагог десь інтуїтивно й підсвідомо відчув і побачив, що перед ним майбутній професійний майстер. Тому одного разу Микола Олександрович порадив учневі залишити технікум і серйозно зайнятися улюбленою справою. "Добувати чорне золото і дарувати людям тепло - це потрібна справа,- сказав якось учитель,- але тобі судилось інше - дарувати людям красу. Це не кожен може. У тебе талант і ти повинен стати художником." Баран В. Шлях юнацької мрії //Жовтень. - 1977. – № 10. - С. 155.

Для того, щоб стати майстром, потрібні професійні образотворчі знання і навики. Тому за допомогою свого наставника М.Варення заробив гроші на дорогу і поїхав до Одеси, де без усяких зусиль вступив до державного художнього училища імені Грекова. Це сталося у 1936 році. У цьому закладі викладачами хлопця були відомі художники Буковецький, Бернадський, скульптор Тернер, професори Мучнік, Крайнєв.

Розділ ІІ Спогади фронтових альбомів

На превеликий жаль, Миколі Романовичу не пощастило закінчити Одеське училище. У 1940 році на останньому курсі навчання молодого студента призвали до армії. Він потрапив до 95-го окремого полку зв'язку, який знаходився в Бобруйську, що в Білорусії. Там хлопець опанував солдатську службу, став військовим зв'язківцем. В цей період і захопила молодого художника війна - несправедлива, жорстока, руйнівна, що не жаліє нічого святого, світлого, життєдайного.

- Ми були у літніх таборах. Жили у наметовому містечку в лісі. На світанку 22 червня нас почали бомбити. Потім були бої. На все життя запам'ятались перші жертви: поранені і убиті. Загинув наш улюблений політрук капітан Щепкін. А потім - відступ. Передислокувались. Тримали оборону, вели бої на території нинішньої Новгородської області... Редько М. Старе вино не потребує нових міхів //Прикарпатська правда. - 1997. - 8 листоп. - С. 4.

6 Там само.,- згадував ті страшні перші хвилини Микола Романович. Якось спитали у нього про військових друзів, і він відповів:

- Пам'ятаєте пісню з кінофільму "Тиша" : "Мне часто снятся те солдаты, друзья моих военных дней..."? Мені також сняться ті солдати. Все, що людина побачила, пережила на війні, не згладиться у пам'яті.

З першого і до останнього дня війни Микола Варення був у рядах захисників Батьківщини. Доля розпорядилася так, щоб ця людина вижила і змогла творити прекрасне для суспільства, для майбутнього покоління.

Протягом усієї війни, у нестерпних, жахливих умовах все ж таки з'являлись, народжувались нові, відмінні від вражень минулого життя, композиції. Похідний альбом безперервно наповнюється фронтовими епізодами, портретами військових товаришів. Дивовижним є те, що цей альбом, зшитий з невеликих аркушів паперу, зберігся до сьогоднішнього дня.

Переглядаючи його, мимоволі повертаєшся до тих подій, про які розповідають ветерани. Ось перед глядачами проходить військова техніка: танки різних модифікацій, артилерійська зброя, санітарні машини. Штрихи олівця впевнені, швидкі, бо на війні неможливо сидіти спокійно і малювати. Лінії рисунків насичені, конкретизуючі, вдало підкреслюють межі тіні і світла. У багатьох моментах такий спосіб допомагає краще виділити форму, об'єм предметів.

У замальовках, швидко зроблених