Для написання портретів однією з особливостей є те, що крім індивідуальних рис того, хто позує, важливо передати ті риси, які накладає на людину його професія, спосіб життя, оточення. Слід відзначити, що Микола Романович ніколи не зображував персонажів портретів на нейтральному фоні. Герої завжди були оточені тим середовищем, яке характерне саме цій натурі. Прикладом можуть служити такі картини, як "Портрет лікаря ТартановськогоГ.М." (1968), "Портрет Гуза В.В." (1979), "Портрет художниці Симашкевич М.Н." (1975).

Майстер різьби В.В.Гуз, зручно розмістившись в кріслі зі стамескою у руці, працює над створенням декоративної тарелі. Стіл наповнений виробами, які виготовив умілець – скрині, свічники, калачі. Герой зображений в момент своєї творчої роботи. Він живе цими речами, цими орнаментами. Обличчя В.В.Гуза зосереджене, немовби погляд занурився в самого себе. М.Варення майстерно передає образ старого майстра, матеріальність зображуваного. Всі елементи цієї композиції правильно закомпановані, промодельовані, що надає більшого враження простору і об'ємності всього. Твір виконаний у теплій гамі, яка наповнена безліччю відтінків і рефлексів.

Художниця М.Н.Симашкевич зображена на фоні своїх картин-ескізів. Вона сидить в кріслі і задумливо кудись вдивляється. Риси її обличчя спокійні. розслаблені, та пряма постава свідчить про силу характеру, гордість за свою діяльність. Увагу на обличчі художниці акцентує світлий шарф, який невимушено обвиває шию жінки і плавно звисає на руці. Вбрання М.Н.Симашкевич зі всіма нюансами говорить про те, що вона вміла подати себе в оточенні інших людей. М.Варення реалістично передав обличчя і руки героїні. Це жінка в літах, на скронях якої блистить сивина, її руки випромінюють тепло і ласку, руки, що дарують людям красу. Для цієї композиції автор підібрав стриману прохолодну гаму кольорів, яка мабуть підсилює дещо сумний настрій всієї картини.

Досить своєрідним у композиційному відношенні є портрет лікаря Г.М.Тартановського. Фігура персонажу розміщена майже посередині полотна. Лікар сидить на кріслі, нахилившись дещо назад, і опирається ліктем на стіл. Ця уявна діагональ, яку створює силует людини, цікаво розігрує площину картини. Щоб всю увагу привернути до обличчя героя, автор застосовує світлий, ясний фон сонячного неба, яке видно через широке вікно. Це дозволяє чіткіше виявити силует голови.

Микола Романович хотів зобразити не просто портрет Г.М.Тартановського, а саме лікаря, людину однієї з найважливіших професій, людину, яка віддана своїй роботі і всіма силами допомагає боротися іншим за життя. Тому художник зобразив персонаж у одязі лікаря, можливо у власному кабінеті. Його оточують різні предмети, які вказують на те, що дія відбувається в лікарні. Профіль героя освітлений променями сонця, що проходять крізь вікно, він служить композиційним центром. М.Варення підібрав для портрета синьовато-блакитну гаму кольорів, яка характерна саме оточенню лікарні. Колорит картини створює певне світлове і кольорове середовище, що пов'язані з емоційним настроєм. Художник вміє спостерігати за натурою, виділяти найцікавіші і найважливіші моменти. Щоб правдиво зобразити людину, необхідно довго і уважно її вивчати, потрібно знайти такий жест, таку позу, щоб повніше виразити притаманні їй властивості, особливості характеру. В портреті важливо "схопити душу", а не "тіло".

М.Варення вмів точно передати погляд своєї натури, який буває зосередженим, ніжним, похмурим, радісним. Вираз очей – це важливе і найважче завдання в портреті. Художник малює очі цільно, узагальнено, підкреслює їх внутрішній погляд. Відомий румунський художник Корнеліу Баба говорив: "Малювати потрібно не очі, а погляд". Беда В. Основи изобразительной грамоти. – М.: Просвещение, 1981. – С. 186. Це дуже вірно.

Цікаво і специфічно підійшов художник до вирішення портрету Лесі Українки ("Леся Українка на Гуцульщині", 1971). Поетеса зображена в оточені жінок-гуцулок, які, мабуть, слухали її вірші. За групою людей фоном проглядається весняний пейзаж і дерев'яна гуцульська хатина. Все це засвідчує про те, що дія відбувається серед прекрасного краєвиду. Л.Українка притискує до грудей книгу з поезією. Це те найважливіше, чим жінка може допомогти своєму народу. Струнка, пряма постава, гордо припіднята голова і гострий погляд говорять про сильний, незламний характер. Поетеса суворо дивиться вдалечінь, в її очах сум і біль, переживання за долю України. Селянки, що оточують жінку по колу, одягнуті у білі хустки. Складається враження, ніби Л.Українка стоїть, охоплена білим ореолом. Таке композиційне вирішення чітко виділяє центр композиції, яким являється обличчя героїні.

Весь твір пройнятий сильним емоційним настроєм, бунтівною силою. Для передачі такої чуттєвої атмосфери, художник використав сіро-блакитну гаму кольорів і відтінків. Цей холодний колорит зігрівають теплі тони візерунків вишитих сорочок, численні рефлекси, що створюютиься навколишнім середовищем, у якому перебувають жінки. М.Варення широкими мазками чітко моделює форму, об'єм деталей композиції. Великі маси він майстерно об'єднує в єдине ціле.

Картину "Леся Українка на Гуцульщині" Микола Романович заповів Прикарпатському університету ім. Василя Стефаника для приміщення центрального читального залу.

Багато портретів М.Варення присвятив своїй родині. Сім'я для художника була найдорожчим скарбом його життя. Він був вірним люблячим чоловіком і добрим батьком, який виростив трьох дочок.

Найбільше портретів художник виконав зі своєї дружини. Перші етюдні зарисовки зроблені ще під час війни, коли вони познайомилися. Про них розповідалось раніше. Один з найкращих варіантів виконаний у 1993 році – "Жіночий портрет". Дружина в нарядній, святковій сукні сидить у кріслі. Перед нею стоїть пишний букет хризантем. Через вікно видно ледь помітний краєвид міста Івано-Франківська. У даному портреті є один цікавий момент. Художник