9 Музей боевой славы. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1977. - С.39. Художники зуміли у цій багатофігурній композиції передати напружену емоційну атмосферу, яка є на полях битви. М.Варення і К.Лебедєв були учасниками війни і це допомогло їм відтворити той настрій жахливої осені. "Дивлячись на діараму, ти немовби чуєш гуркіт вибухів, крик людей, постріли артилерії. У творі зображено понад 100 учасників форсування Дніпра і боїв на Лютежському плацдармі. Велика кількість фігур - це зображення відданих героїв цієї битви".

Розділ III. Косівщина і художник. Перші багатофігурні полотна.

Після війни, незважаючи на підірване здоров'я, бажання малювати у Миколи Романовича не зникає, а спалахує з новою силою, не втрачається і тяга до знань та їх реалізації у живописній творчості. І тільки після завершення військових баталій М.Варення зміг повністю віддатися мистецтву.

У 1946 році після демобілізації майбутній художник успішно складає вступні іспити до Ленінградського інститутут живопису, скульптури й архітектури імені І.Ю.Рєпіна Академії мистецтв СРСР. На екзамені він представив комісії усі свої фронтові альбоми, які справили на екзаменаторів сильне враження про майбутнього студента.

Тепер у М.Варенні відкрились безліч можливостей: доступ до галерей Ермітажу, Російського музею, змога вчитись у відомих художників академії, відвідувати виставки мистецького напрямку. Микола Романович побачив і ознайомився з шедеврами світового образотворчого мистецтва, зміг проаналізувати твори відомих майстрів, як вітчизняних, так і зарубіжних. Мабуть, це все ще більше сприяло розквіту творчості художника.

У 1952 році навчання в академії підходило до завершення, і студент-випускник готувався до захисту дипломної роботи, яка полягала у створенні живописного полотна під назвою «На колгоспній птахофермі». М.Варення проявив несамовиту наполегливість у досягненні мети, «професіоналізм і ліричне торкання до власних спогадів дитячої творчості у вигляді "улюблених півників»». Ювілейна виставка творів живопису і графіки М.Варенні. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. –

С. 3. Вже у цьому першому власному творі студент заявив про себе як талановитий художник.

Щоб правдиво реалістично зобразити середовище, умови вирощування домашніх птахів на фермі, автор неодноразово відвідував птахоферми, виконував численні замальовки курей. Він спостерігав за їх повадками, вивчав анатомічну будову, зробив велику кількість рисунків птахів у різних ракурсах. Художник малював етюди не один тиждень, про що свідчать декілька альбомів, повністю заповнених ескізами. Після такої клопіткої підготовчої роботи була створена чудова дипломна робота.

Звичайно, тематика диплому відповідала запитам того часу, тим ідеологічним ідеям радянського періоду. Але ми розглядаємо полотно з мистецької точки зору, тобто наскільки майстерно знайдена композиція, кольорові і тонові відношення, на якому технічному рівні виконаний твір.

Після закінчення Академії мистецтв Микола Романович працює у Ленінградському художньому фонді. Але художник не мав власної квартири, приміщення для майстерні, і це не давало йому можливості плідно працювати. Мабуть, на цей момент доля ще раз посміхнулась майстру. У 1952 році М.Варення зустрічає свого товариша О.Соломченка, який на той час працював директором Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва. Він запросив художника до себе на роботу викладати живопис, рисунок і композицію. Через вже відомі причини М.Р. Варення погодився з пропозицією. Так розпочалась його педагогічна діяльність, яку він не залишав до останніх днів свого життя. Можна безперечно стверджувати, що з цього моменту розпочинається новий період у творчості майстра.

В 1952 році Микола Романович Варення разом із своєю дружиною і дочкою переїжджає у Косів на Гуцульщину. Він був першим викладачем з вищою освітою у косівському училищі, в якому почав працювати. Знайомство з майстрами Косівщини відіграло значну роль у творчості художника.

Чарівна природа, казкова краса Карпат, глибока ментальність гуцулів, незрівняна майстерність народних умільців настільки вразили Миколу Романовича, що вони назавжди підкорили його талант, додали йому творчої наснаги у розширені діапазону діяльності. Художник починає працювати над різними жанрами: портретами, пейзажами, натюрмортом, знаходить себе як майстра тематичної картини.

- Цей край має специфічну творчу ауру. Якщо його порівняти з іншими регіонами України, то він дійсно дуже багатий. Багатий природньо, історично, етнографічно, наповнений народними традиціями та екзотикою. Якщо це все вивчати та аналізувати, то можна творити справжні твори про цей край – так говорив М.Р.Варення.

І він творив. Про це говорять його полотна, на яких автор зумів відобразити все те, що побачив, вивчив в краю гуцулів.

Микола Романович часто їздив у гори, де знайомився з їх мешканцями, спостерігав за працею людей, побутом, звичаями, культурою, знаходив героїв для своїх картин. Уміння відчувати найбільш виразний і гострий момент життя, конкретизувати його у яскравих художніх образах, переконливо показати глибоко психологічний стан, внутрішні переживання персонажів засвідчують його картини "На Косівському базарі" (1951), "Щасливі чорногорки" (1972), "Господарі полонини" (1975), "Святкова Верховина" (1972), "Гуцульщина