Проживаючи на Косівщині, художник досить часто відвідував Косівський базар. Його настільки вразила, захопила краса гуцулів, їх гостинність, працьовитість, творча обдарованість, умілі руки, що М.Варення негайно приступив до праці і незабаром у 1957 році з'являється чудова картина "Гуцульський ярмарок". На основі великого підготовчого матеріалу створюється багатофігурне полотно. Художник яскраво зобразив людську юрбу, правдиво відтворив характерні типові особливості персонажів і сцен гуцульського ярмарку, який весь наповнений і виграє барвами мальовничого святкового вбрання, розмаїттям керамічних виробів, різьблених шкатулок, підсвічників і тарілок, візерунками ліжників, килимів, рушників. Баран В. Шлях юнацької мрії // Жовтень. – 1997. - № 10. – С. 156.

В основі твору лежить постійне вдумливе вивчення навколишньої дійсності, уважне спостереження життя народу. Події ярмарку відтворені у всій повноті і різноманітності, показані правдива поведінка, манера діяти, відчувати в даній ситуації. Картина захоплює глядача своєю емоційною силою, веселим настроєм. Кожну хвилину чекаєш, що ось все оживе і буде чути той гомін, який проноситься у повітрі над базаром.

Композиційне вирішення у творі має ознаки фрагментарності, з чітко визначеним композиційним центром, який створюють молода пара і старий дід-кераміст, що продають різноманітний, пишно оздоблений гуцульським орнаментом посуд. Центр композиції візуально підсилюють діагонально розташовані ряди торгашів, які перспективно сходяться до середини композиції.

Автор у картині "Гуцульський ярмарок" зумів передати справжню атмосферу, емоційний стан зображуваної сцени. Настрій підсилюється усміхненими обличчями селян, цікавими енергійними ракурсами персонажів. Полотно "Гуцульський ярмарок" було представлено у Києві на Республіканській ювілейній виставці і нагороджено премією.

З цього часу Микола Романович розпочинає працювати над тематичними картинами різних жанрів: історичною, побутовою, алегоричною. На такий вибір напрямку роботи вплинуло те, що протягом 50 - 70-х років в радянській країні було престижно писати великі сюжетні полотна, які б прославляли працю простої людини. Тим більше, що цьому сприяла ідеологія, що тоді існувала в державі. В майбутньому сюжетні твори будуть займати провідне місце у творчості художника. Тематична картина – це відтворення дій, що розгортаються в часі, розкриття характерів людей через їхню поведінку в певній ситуації. Вона найбагатша за змістом. Живописець повинен обрати тему, розробити сюжетну канву майбутньої картини. Йому доводиться перепробувати чимало варіантів композиційної схеми, перш ніж він спиниться на одному.

М.Р.Варення остаточно вибрав для себе тему, якій належали всі його твори – це Прикарпаття, Гуцульщина з її історією, традиціями, легендами. Художник часто виїжджає в гори, робить численні замальовки, етюди, що давали багатий матеріал для створення нових робіт. Перебуваючи у Косові, автор пише портрети мешканців гір. У портретах глядача приваблює душевна велич, внутрішня сила героїв. Художник добре знає тих, про кого розповідає в живописних полотнах ("Чабан-гуцул" (1956), знаходиться у Новгородському музеї). М.Р.Варення досить часто використовує у портретах пейзажні краєвиди ("Дівчинка з букетом квітів" (1957-1992), "У вихідний день. Подруги" (1955)). Такі картини наповнені сонячним світлом, легким прозорим повітрям літнього дня. В них відкривається гармонія і єдність людини та природи. Яскравий, насичений кольоровими відтінками колорит створює відповідний емоційний настрій. Художник глибоко відчував симфонію барв, яка звучить у цих композиціях.

З 1952 по 1958 роки Микола Романович Варення брав участь у восьми виставках, що послужило яскравим прикладом розквіту таланту та творчої особистості митця. В 1958 році майстра прийняли у члени Спілки художників СРСР. З цього моменту він є постійним членом правління обласного відділення Спілки художників. Не раз автор обирався головою творчої секції та головою художньої ради.

М.Варення завжди цікавився історією Прикарпатського краю. Вивчаючи її, автора не змогли схвилювати ті неспокійні події минулого, які залишились у пам'яті багатьох людей. Майже три роки митець працював над створеням картини "Зустріч Червоної Армії в 1939 році". Вона була завершена у 1960 році. На сьогоднішній день назва твору викликає різні думки щодо нього, тому що з періодом радянської влади в Україні пов'язані не найкращі часи. Але до картин потрібно підійти з мистецької точки зору. Це величне полотно виконано у широкій живописній манері, при якій кожен мазок пензля, блік передають рух форм, гру світла і тіні. Твір захоплює глядача своєю експресією, хвилюючим настроєм.

- Коли я писав картину, мені хотілося показати не момент зустрічі, а оте напруження і радісне її чекання, яке будить уяву щодо подальшого розвитку подій,Кулик Д. Хочеться малювати з радістю // Прикарпатська правда. – 1978. – 19 березня. - розповідав Микола Романович.

І насправді йому це вдалося. На картині зображена околиця гуцульського села, заповнена людьми, які чекають на приїзд військових. На передньому плані стоять серед святково одягнутого гурту в оточені музик–трембітарів і веселої дітвори старі гуцул та гуцулка з хлібом і сіллю. Вони виступають композиційним центром твору. На обличчі кожного з персонажів прочитується хвилювання, напруженість погляду, який спрямований у далечінь, звідки мають приїхати воїни. Герої мовби застигли в момент очікування події, на яку вони сподіваються.

Художник виявив неабияке знання характерних особливостей традиційного святкового вбрання гуцулів. Яскраві кольори національних костюмів, барвистість їх орнаментики перекликаються з золотими переливами осінніх Карпат. Весь колорит широкопланової композиції зливається в єдиний, живий візерунок, підкреслює настрій сюжету.

Створювати багатофігурну композицію не просто. Потрібно мати глибокі знання з анатомічної будови людини. Микола Романович їх мав і це довів у своїх роботах. Можна спостерігати, наскільки правдиво реалістично зображенні обличчя старців, молодого покоління, дитячі лиця. Щоб так намалювати, потрібно