Даній темі належить і полотно "Епоха Данила Галицького". Це декоративно-графічний твір розповідає про те, як князь збирав військо для захисту державних кордонів від ворогів. Цікава композиційна побудова картини. Ритмічні ряди, які утворюють війська, вдало чергуються з непропорційними щодо солдат постатями вершників. У правому куті - фігура князя у військових обладунках, а біля нього розвівається прапор із Змієборцем. Щоб врівноважити композицію, лівий кут художник заповнює характерною для цієї епохи дерев'яною архітектурою. Кожна площина заповнена дрібним орнаментом, що наближує твір до декоративного.

Хотілось б віднести до цієї серії і картину "Роксолана", хоч вона стоїть ближче до портретного жанру, а не до тематичної картини. Але цей твір розповідає про легендарну Роксолану, дівчину з України, яка була поневолена турками, та ставши згодом царицею, вона усіма силами допомагала своєму народові з чужини. Автор по-своєму уявив Роксолану. Перед нами постала мужня, сильна жінка з поставою королеви, яка в душі ніколи не скорилася загарбникам. Її погляд зосереджений, суворий, підкреслює її стійкий характер. Постать Роксолани возвеличується над силуетами мусульманських храмів. І на фоні цієї суворості нюансом є ніжний рух жіночої руки.

Окрім легенд митець звертається і до філософсько-психологічного спрямування, яке згодом втілює у змістовно-масштабний триптих "Доля людини" (1989). Твір трагічний за змістом, побудований на фактах людських доль, що неодноразово і боляче спіткнулись об негаразди на чужині. На одній частині показано момент зустрічі жінки і її чоловіка, що повернувся із заробітків. Вони обнялись, стоячи на колінах. Вони раді, що нарешті побачили один одного, хоч ніхто не знає, чи вдала була ця подорож. Постаті зображені на темному фоні, який підсилює драматизм сюжету. Інший твір розповідає про те, як українці (у творі зображений гуцул з топірцем) сумують на чужині за Батьківщиною. Сумний пригнічений чоловік сидить серед заморських рослин, та замість них він хотів би бачити тополі, кущі калини. Багато є причин від'їзду, та все одно рідна земля наймиліша до серця.

Микола Романович створив своєрідний цикл робіт на тему Великодніх свят ( "До церкви" (1993), "Пасхальний дзвін" (1994), "На Великдень" (1996)).

Цікавим є твір "До церкви". Дана композиція дуже схожа на картину С.Васельківського "На Гуцульщині". На обох полотнах зображена одна і та сама церква, у тому ж положені. На одній і другій юрба людей іде до церкви, що є характерною дерев'яною спорудою Гуцульщини. Різниця є у манері письма. С.Васельківський більш проробляє деталі, використовує дрібніший мазок. М. Варення виконав твір властивою йому манерою виконання живописних полотен - широкими, кольоровими мазками, які пастозно покладені на площину. Він ще наблизив гуцулів до переднього плану. Цікаво, що надихнуло М. Варенню до створення цієї картини? Можливо твір С. Васельківського?

Вражає своєю чіткістю силуетності вишуканих фігур гуцулів твір "На Великдень". Люди зображені на палаюче-золотому сході сонця, промені якого немовби розливаються за межі картини. Живопис досить фактурний, пастозний, виконаний у теплій гамі.

Микола Романович Варення, створюючи свої картини, завжди глибоко переймався задумом, він добре знав тих, про кого розповідає в живописних полотнах. Чуттєве проникнення у відтворювану дійсність, досконале знання характерів і доль героїв сюжетних творів, розуміння різних сторін їхнього життя дають Миколі Романовичу можливість дарувати неповторні образи, що надовго запамятовуються.

IV. 2. Жанр портрету.

Микола Романович Варення працював в різних жанрах живопису, зокрема в портретному. Художник був майстром рисунку, яскравим прикладом того служать численні портрети військових товаришів, дружини, пізніше і портрети майстрів декоративно-прикладного мистецтва, простих людей праці.

Живописець-портретист відтворює неповторні форми натури, прикмети, що відрізняють дану людину від усіх інших. Портрет не буде портретом, коли не матиме схожості з певною людиною. Отож, у портретному жанрі на першому місці стоїть проблема форми, рисунок. Може бути більше чи менше відтінків кольорів і світла, простір за постаттю може бути більш чи менш відсутній, але характер форми, рис обличчя скільки-небудь змінювати в портреті не дозволено.

"У різні часи різною технікою з різною метою малювали портрети, але хоч як відмінні вони за стилем, настроєм, глибиною розкриття внутрішнього світу людини, - всі досконалі твори цього жанру позначені чіткістю і точністю рисунку". Білецький П. Мова образотворчого мистецтва. – К.: Радянська школа, 1973. – С. 44. Саме це характерно для живопису Миколи Романовича, адже за його плечима міцна академічна школа.

У портретах художника понад усе приваблює їх духовна піднесеність. Увагу М.Варенні найчастіше привертають люди з філософським складом розуму, глибоким внутрішнім світом, з багатим життєвим досвідом – робітник це чи селянин, ветеран війни чи діяч науки та мистецтва, студент чи воїн.

Неодноразово перебуваючи в карпатських селах, художник часто спілкується з гуцулами, слухає їх розповіді, спостерігає за їх життям, побутом. Він був зачарований їхнім веселим характером, творчістю. Микола Романович створив чимало портретів простих селян під час відпочинку і під час роботи ("Гуцул на відпочинку" (1968), "Хлопчик у кепці" (1968), "Гуцулка з бесагами" (1969), "Гуцул з хлібом" (1969), "Гуцулка з кривопілля" (1970), "Наречений" (1971) та інші). Автор любить цих людей, їх відкриті серця, чисті душі. Він милується ними, відтворюючи образи людей на полотні. Художник сам підшукує собі натуру, яка для нього близька і зрозуміла. Тому образи позбавлені будь-якої нарочистості, інтимні або піднесені, тільки не за рахунок пишної обстановки,