РЕФЕРАТ

на тему:

Вироби з бісеру. Виникнення, види виробів

ПЛАН

1. Бісер – як шлях до прикрашення побуту

2. Історія поширення бісерного мистецтва в Західній Україні

3. Бісерні прикраси в народному вжитку

4. Техніка виконання

Список використаної літератури

1. Бісер – як шлях до прикрашення побуту

Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. З покоління у «покоління передавалась техніка виготовлення оздоб, узорів та на-родних орнаментів. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, са-мобутнім народним мотивам, ви-тонченості селянські бісерні прик-раси здобули визнання не тільки на батьківщині, а й за її межами. Вироби сільських майстринь, ство-рені понад 100 років тому, і сьо-годні чарують своєю красою, вра-жають оригінальністю форм та кольорових поєднань: чудово пасу-ють до сучасного одягу.

Батьківщина бісеру — Старо-давній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які арабською мовою називались «бусра», звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предме-том торгівлі.

На території нашої держави бісер був відомий ще за часів Київ-ської Русі, про що свідчать архео-логічні дані та письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торго-вим зв'язкам з країнами Близького сходу га Візантією. Численні виро-би й прикраси із скла, знайдені у VIII—XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи.

Прикрасами з бісеру в Україні оздоблювали головні убори, впліта-ли в коси, носили їх на грудях, шиї, руках. Носили прикраси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших — і молодиці, і дівчата; ними прикрашали чо-ловічі капелюхи, дівочі весільні го-ловні убори.

Найпоширеніші були шийні та нагрудні жіночі прикраси у виг-ляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених ажур-них комірців.

Найбільш поширена назва ви-робу з бісеру «ґердан» — плете-ний шнурок чи тасьма, а також прикраса у вигляді плескатого ланцюжка або ажурного комірця з різнокольорового бісеру, яким жінки прикрашали шию або голову, а чоловіки — капелюхи.

Отже, ґердан — нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки різної шири-ни, яка одягається через голову на шию; з'єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.

Комірець — шийна прик-раса у вигляді заокругленої ажур-ної, мов мереживо, сітки різної ширини, рівної зверху і прикра-шеної знизу зубцями або підвіска-ми — висульками, які мають свої' місцеві назви: «цомплики», «кута-сики», «бомблики» тощо. Застіб-кою правлять зав'язки, сплетені з кінців ниток основи, ґудзики, гач-ки та гаплики. Комірці називають «ґердан», «решітка», «лапки», «зу-бок» тощо. Ширина і дов-жина комірців буває різною.

Силянка — рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 5 мм до 4 см, геометричним орна-ментом. Коротка силянка, яка щільно прилягає до шиї, а зза-ду зав'язується або застібається на ґудзик чи гачок, належить до ший-них прикрас Щоб силянка краще зберігалась, її нашивали на смужку.

«Ткання» — виготовлення виробів на верстаті з нитяною основою, де роль човника виконує голка з ниткою з нанизаними на неї бісеринками.

2. Історія поширення бісерного мистецтва в Західній Україні

Заглянувши до історії дізнаємося, що Батьківщиною бісеру був Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перли понад 4000 років тому. З того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові, блискучі перлинки (які по-арабському називалися "бусра" - "бусер") мали дуже ефектний вельми коштовний вигляд. Цією оздобою прикрашали одяг фараонів, а також виготовляли прикраси, якими прикрашали шию, руки, ноги. Звідси потрапивши до Візантії бісерні прикраси передались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в XIII ст. А згодом бісер почала виготовляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул "столиці скла". В різних країнах ці прикраси носили по-різному, але скрізь їх вважали прикрасами найвищого ґатунку, і далеко не кожному таке дозволялося. В італійських, німецьких князівствах гаптування з бісеру розквітло в XV ст. А в XVI- XVIII ст. бісер почали виготовляти в Чехії, котра й досі відома, як країна виробництва бісеру. Найбільшого розвитку виробництво бісеру досягло в першій половині XIX ст. коли завдяки конкуренції Венеції та Чехії ринок наповнився бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірів (0,5-5 мм) та прозорості.

Саме через Чехію бісерне мистецтво потрапило до Західної України і Карпат. Спочатку завозили бісер в дуже малій кількості, продавали його наперстками. Заїждже диво насамперед було лише привілеєм аристократії, та заможних людей. Бісером оздоблювали предмети релігійного культу, він вважався добірною прикрасою для церковних шат. А також оздоблювали речі для княжого двору. З бісеру плели різноманітні сітки, низали торочки й рясна до головних уборів, виготовляли ґудзики й сережки, ним вишивали. За цю роботу брались лише талановиті вишивальниці, підкреслюючи розкіш золотого шитва. Згодом, можна сказати; ювелірним рукоділлям, почали захоплюватися все більше і більше жінок. І на даний час не можливо встановити з якого моменту це мистецтво стало народним. Виготовлені з бісеру вироби мають притаманні лише їх орнамент, колорит, місцеві назви. Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з різнокольорового бісеру, у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців. Для виготовлення прикрас з бісеру використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий бісер. На основі найстаріших зразків першої половини XIX ст. (Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського м. Коломия) можна припускати, що найдавнішим способом їх виготовлення було плетіння — нанизування — силяння бісеру на волосінь (волос із кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик