Шиття упрокол. Кожна намистинка закріплюється на тканини окремо: впритул одна до одної або на деякій відстані. Шиють стібками швів “уперед” або “назад”, справа наліво або зліва направо.

Шиття по рахунку – вишивання за узором для хрестика по рахунку ниток тканини. Спочатку готують візерунок, добирають бісеринки одного розміру і пришивають їх до тканини стібками півхреста так, щоб намистинки лягали щільно, рівно і з нахилом в один бік.

Шиття уприкріп. На закріплену нитку за допомогою голки нанизують стільки бісеринок, скільки знадобиться для тієї чи іншої частини узору. Викладають її по контуру узору, а другою ниткою прикріплюють до тканини в проміжках між бісеринками. Закріплювати намистинки на тканині можна за допомогою вузлкового шва.

Треба пам’ятати, що прикрашати бісером, стеклярусом, штучними перлами можна тільки ті речі, які не потребують частого прання та хімічного чищення.

НАНИЗУВАННЯ

Одним із видів старовинного мистецтва є нанизування. Виготовлення прикрас з дрібного намиста, бісеру й стеклярусу відомо багатьом народам світу. Кілька тисячоліть тому, разом з появою скла, прийшли вони до нас із Стародавнього Єгипту та Індії. У старовинних поховяннях знаходять скляне намисто та бісер різних кольорів розмірів і форм. У нашій країні виготовлення прикрас з бісеру відоме з часів Київської Русі. Але найбільшого поширення здобули ці вироби наприкінці минулого та на початку нашого століття.

Вузькими й широкими стрічками та комірцями з бісеру оздоблювали одяг та головні убори, прикрашали шию, голову, коси. Разноманітні за формою, довжиною й шириною, місцевим колоритом, залежно від їх призначення, орнаментальних мотивів та вишуканости ці прикраси чудово поєднуються з сучасним одягом, прикрашають і доповнюють його. Виготовлення їх не потребує тривалого навчання та складних пристроїв, у чому ви можете пересвідчитися самі.

Відповідно до обраної ширини силянки беруть 6-8-10 ниток або волосінь і зв’язують їх на одному кінці. На кожну пару ниток нанизують відповідну кількість пацьорок певних кольорів та з’єднують їх третьою пацьоркою, переплітаючи нитки й утворюючи очко-ажур-рідкий та більш ущільнений. А далі продовжують силяти таким способом, щоб утворювались різноманітні композиції.

Силянки плели неширокими смужками (до 4 см, ширини), святкові були ширшими, ажурнішими, завершувалися петельками (“кутасики”, дармовисики”, “вузлики”, “вершне”, “бомблики”, “цьомблики”, “френзлики”).

Найпоширенішим мотивом прикрас з бісеру ромб з видовженими сторонами та контурами, гладенькими або розробленими виступами – “ріжками”, малими ромбами, - “головками”, Площа ромбів заповнюється перехрестям, ромбиками, цяточками. Мотивом прикрас з бісеру є також трикутник з ріжками на вершинах, звернений поперемінно то вгору, то вниз, видовжений прямокутник (“скриньковий”) та ін.

Основні мотиви – ромби – відмежовуються розділовими елементами у вигляді перехресть та трикутників. Узори компонуються з фоном або без нього. Іноді збагачується з двох сторін по довжині або тільки внизу ламаною лінією – “кривулькою”, обводячи білою або ж чорною смужкою. Внизу завершуються тороками різної довжини.

Геометричний орнамент найлегший, композиційно він складається з простого чергування фігур, та рядів, розміщених по горизонталі, вертикалі або діагоналі. Тут можуть переважати ромби, квадрати, прямі і ламані лінії, зиґзаґи, хрестики. Він виник ще в давнину – це своєрідні умовні знаки, за допомогою яких майстриня виражала своє світосприйняття. Так, горизонтальна лінія означала землю, хвиляста – воду, вогонь у вигляді хреста, ромб, коло або квадрат символізує сонце і т.д. Деякі орнаментальні знаки відігравали роль оберега.

Хоча взірець кольорове сполучення у різних стрічкових силянок подібні, але за композиційним розташуванням орнаметальних мотивів і кольоровим сполученням вони виняткового різноманітні. Кожна прикраса самобутня, як маленький витвір мистецтва, в ній переважає натхнення творця над ремісництвом. Безперечно, матеріал завжди впливав на техніку виконання і рішення орнаментальних мотивів.

Другий спосіб виготовлення прикрас з бісеру – ткання, подібне до виготовлення полотна, простим переплетінням. Таким способом виготовляють ґердани. Вони відрізняються від силянок тим, що не мають ажуру. Фактура їхня щільна. Для ткання ґердана використовується невелика дерев’яна дошка – підставка. Розміром 40-50х8-10 см з двома дерев’яними порогами, заввишки 5см на кінцях. Відповідно до ширини ґердана на порогах, вздовж дошки намотується міцна нитка – основа, на одну більше, ніж буде пацьорок, на якій голкою тчуть візерунок. Силянки і ґердани об’єднують інколи спільною назвою “ґердани”, хоч вони відрізняються технікою виконання, характером декору. В деяких селах силянки і ґердани називають ґерданами, якщо вони нашиті на стрічку (“гарасівку”), яка зміцнює прикрасу.

Загалом гуцульським силянкам і ґерданам характерні композиції з дрібними елементами орнаменту, що зумовлюється також дрібним бісером. Кольорова гама силянок та ґерданів основана переважно на насичених дзвінких кольорах.

Гуцули віддають перевагу яскравим, насиченим барвам, мов перенесених з лісів, полонин, потоків та водограїв. Характерно те, що за наявності етнографічної стильової спільності в кожному селі, сформувались свої гармонії барв. Спостерігаються своєрідні місцеві художні особливості окремих сіл – улюблені кольори, мотиви, форми, техніки. В окремих бісерних прикрас використовують різні відтінки червоного кольору, який являється оберегом. Майже в кожному селі в малюнки додають сині та фіолетові відтінки. Часто використовується білий колір, як тло, або світлий акцент в орнаменті, щоб підкреслити свіжість колориту. Важливе значення має фон, який визначає характер узору, його кольорове звучання, він різний у різних силах.

Широкі, багаті силянки з рідким ажуром, де переважають темні кольори, фіолетово-сині, які нагадують красу карпатської ночі, характерні особливо для сіл Верховинського району.

Косівщина – тло старовинних ґерданів нанизували з білого бісеру, який підкреслював барвистість окремих елементів узору – ромбів, ружок, очок, хрестиків, тощо. Чіткістю