Курсова з образотворчого мистецтва робота на тему:

«Вишивка: історія, особливості, народні майстри»

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І.

1.1. Історичні відомості про вишивку

1.2.Значення вишивки в житті людини

Розділ ІІ

2.1. Розвиток сучасної народної вишивки

2.2.Художньо-технологічні особливості.

2.3.Орнамент та техніка виконання.

Розділ ІІІ

3.1. Народні майстри вишивки Покуття

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Свю курсову роботу , як зазвичай , я розпочинаю зі вступу. За час навчання в коледжі та інституті я ознайомилася з різними видами мистецтва та техніками виконання виробів.Особливу увагу я надала пошиттю та оздобленню одягу, елементами якого є народні мотиви. Випробувавши та вивчивши різні матеріали , я вирішила зупинитись на впровадженні новаторських ідей в ще ніби стародавній крій та оздоблення. Це давній та дуже захоплюючий вид декоративно-прикладного мистецтва ,котрий захопив мене з самого початку знайомства з ним .

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового побутового, інтер’єрно-обрядового призначення.

Дослідників народної культури постійно хвилює цілий ряд проблем вишивального мистецтва. Чому вишивка зазнала такого масового поширення в творчості українського народу? Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі. Чим пояснити, що ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, громадських культових інтер’єрів, ритуальних, святкових обрядів, тощо.

Наявні фактологічні матеріали допомагають зазирнути в далеке минуле вишивального мистецтва. Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вишитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетично-художньої природи. Вишивка розглядається як один із видів живописного мистецтва. Аналіз сріблястих переливів вишивки білими нитками на білому фоні, дзвінких звучань вишивки червоними і білими, червоними і синіми, червоними і чорними нитками, барвистої соковитості багатоколірної гами дає можливість стверджувати, що в галузі вишивки найбільш багато і різносторонньо розкрилось колористичне обдарування народних майстрів. Кольорова вишивка дає сміливий порівняльний виклик народному розпису і в багатьох варіантах перемагає його своєю специфікою мелодійної гармонійності кольорових зіставлень.

Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративно лінії. Стібки нитки-лінії – прямі по горизонталі або вертикалі, діагональні – основа творення складних орнаментальних форм. Вона – домінанта вишивального мистецтва. З неї починається безперервний процес творення – від простих ел6ементів до складних мотивів орнаментальних форм. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими виступами, строго організовуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, воно дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Загальновизнані, неперевершені класичні зразки геометричного орнаменту українського народної вишивки Постійно оновлюючись і збагачуючись новими рисами, мистецтва вишивки ніколи не поривало з іншими методами зображення багатого рослинного світу. Краса рідної земля передана у вишивці широкомасштабно – сягаючи небесних планет, сонця, зірок, місяця.

Численні повтори різноманітних композицій геометричного, рослинного, оргітоморфного, зооморфного орнаментів приведені до їх особливої вишуканості, лаконічності, художньої виразності.

1.1. Історія вишивки

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи віднять до V ст. н.е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше у музеях вишивок ХІХ ст.).

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої країни – трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів – мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У с. Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками, чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, - ще недавно так одягались українські селяни. Бляшки, подібні до знайдених у с. Мартинівка, було виявлено у Фессалії, на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов’яни з середньої Наддніпрянщини. На фессальських бляшках зображено воїна так виразно, що видно вишивану вставку на сорочці.

Арабський