Струмилін, виступаючи з приводу надрукованих 1925 р. «Контрольных цифр развития народного хозяйства в 1925-26 гг.», запропонував власний комплексний план розвитку народного господарства на відміну від наявних планів розвитку окремих галузей. Провідною ланкою в ньому також була важка індустрія, а першоче-рговим завданням — створення умов для планування: економічних (суспільна власність на засоби виробництва) і політичних (диктатура пролетаріату).

Свій погляд на проблеми співвідношення плану й ринку у перехідний період виклав Троцький у доповіді на XII з'їзді партії (квітень 1923 p.). «Ми відкрито визнали, що ... одним централізованим плановим способом у нашій країні і за нашого економічного рівня ми не можемо проводити регулювання господарського життя, і ми звернулися до диявола ринку: «Прийди на допомогу». «Треба користуватися старими, ринковими (методами), поки не створили нових — централізованих, планових, звітних» .

У доповіді Троцького давалося визначення суті та методів планування за умов нової економічної політики. У масштабах суспільства в капіталістичному секторі план замінюється ринком, вільною грою економічних сил, конкуренцією, законом попиту і пропозиції тощо. У такий спосіб встановлюється належний розподіл сил та коштів.

Намагання визначити через планове втручання господарський розвиток, замінити регулюючу роботу ринку адміністративними заходами, уважає Троцький, неминуче породжуватиме господарські кризи того самого типу, які спостерігалися в добу «воєнного комунізму»: «Наші кризи до цих пір є значно більше кризами, що випливають з недостатності або неправильності планового підходу, з організаційної безпорадності або непристосованості держапарату до нових методів роботи, до нової економічної політики, ніж з ринку як такого».

Троцький уважав, що планова робота полягає в поєднанні сили ринку з силою плану; для ринкової сфери він передбачав інші мето-ди регулювання, ніж щодо державного сектора.

Методологічний підхід іншої групи економістів до визначення ролі планування полягав у поєднанні всіх секторів господарства на засадах ринкових відносин. На противагу концепції «план-директива» вони розвивали ідею «план-прогноз».

На їхню думку, на першому етапі відновлення економіки необхідно починати з аграрного сектора, який функціонує за принципом реалізації приватного інтересу і створює економічні умови для розвитку важкої промисловості.

Усі економічні труднощі й диспропорції в народному господарстві вони пояснювали «суперіндустріальною» орієнтацією радянської економіки. М. Кондратьев, І. Калінніков, В. Базаров, В. Громан та інші наполягали на тому, що провідною ланкою у плані-прогнозі повинне бути сільське господарство.

Ці економісти вважали, що в процесі планування необхідно враховувати закономірності, що характеризують розвиток аграрного та інших недержавних секторів економіки. Це зводило зміст планової роботи до виявлення та підтримки ринкової рівноваги через планові «регулятивні норми».

Таку модель плану («Крестплан»), на противагу директивній концепції плану Струмиліна, запропонував Сокольников. «Крестплан» ураховував основні закономірності розвитку ринкової стихії та пристосовувався до неї.

Ці погляди поділяли В. Громан, В. Базаров, М. Макаров, А. Огановський, І. Калінніков, А. Неопиханов, які вважали, що ринкова стихія несумісна з директивним плануванням народного господарства. Соціалізм вони характеризували як арену, де панує товарний ринок з його стихійними припливами та відпливами.

Це положення підводило до висновку про те, що річні плани слід орієнтувати на поточні кон'юнктурні зміни. М. Кондратьєв взагалі пропонував замінити план окремими регулюючими заходами для усунення кон'юнктурних труднощів в економіці, забезпечуючи в такий спосіб умови для самоврівноважування, яке він уважав основою стабільності розвитку.

У сфері зовнішньої торгової політики передбачалася ліквідація монополії зовнішньої торгівлі та регулювання її економічними засобами, скасування ввізного мита на особливо необхідні сільському господарству промислові товари і така пільгова митна система, яка стимулювала сільськогосподарський експорт.

Як радикальний засіб вирішення проблеми відносного надлишку зернопродуктів у державі та розвитку інтенсивних галузей сільського господарства (тваринництва, технічних культур) розглядався сільськогосподарський експорт. Тим більше, що кон'юнктура світового ринку для російського зерна, а особливо продукції інтенсивних галузей, була сприятливою.

Розширення сільськогосподарського експорту мало стати і джерелом внутрішніх нагромаджень країни, сприяти підвищенню ринковості, дохідності селянського господарства, а отже, стимулювати його розвиток у напрямку підвищення продуктивності та раціональної організації виробництва. Необхідним для розширення ринку було визнано відмову від натурального державного постачання, перехід до системи закупок сільськогосподарської продукції, переважно через кооперацію, створення системи масової торгівлі у вигляді товарних бірж, розвиток елеваторної та холодильної мережі, товарного кредиту.

Основним принципом транспортної політики щодо сільськогосподарських вантажів було визнано пристосування залізничних тарифних ставок до умов та потреб різних галузей сільського господарства, його регіональних особливостей, запровадження пільгових тарифів на експортні товари.

Розглядаючи сільськогосподарську кооперацію як необхідний етап на шляху до колективізації, учені пропонували заходи для її розвитку: юридичне закріплення господарської самостійності кооперативних товариств, суворе дотримання принципів добровільного вступу до кооперативів, пільги економічного порядку (зниження! оподаткування, кредити та ін.). Найбільш економічно вигідною для основної маси селянства було визнано кооперацію у сфері збуту та переробки сільськогосподарської продукції, для заможніших верств населення — кредитні товариства, а для бідняцьких господарств — виробничу кооперацію у вигляді товариств для спільної обробки землі, сільськогосподар-ських артілей, комун.

Найважливішим фактором відновлення та розвитку сільського господарства був сільськогосподарський кредит. Уже на початковому етапі непу Наркомзем виступав за створення сільськогосподарського банку, розвиток мережі сільськогосподарського кредиту. З 1922 p. він спільно з Держбанком стає засновником низки кредитних товариств. Головними об'єктами кредитування були колективні об'єднання,) а також високотоварні господарства, особливо ті, які працюють на експорт. Виняткового значення надавалося розвитку довгострокового.

Початок перебудови господарського механізму, наслідком якого стало пожвавлення торгівлі та зміцнення грошово-фінансової системи, створив умови для нормального існування та розвитку селянського господарства.

Зміна поглядів на суть та методи регулювання селянського господарства, перехід