Чи не головною науковою подією того часу була участь членів "Київської громади" у діяльності Південно-російсь-кого відділення "Русского географического общества" (1873—1876 рр.). Підсумком експедиції стало семитомне наукове дослідження, яке б могло скласти честь найславетнішій європейській академії того часу. Тут були зібрані і досліджені документи з усіх сфер буття українського на-роду — про природу, географію, історію краю. У виданні взяли активну участь М. Драгоманов, Ф. Вовк, М. Лисенко, О. Русов, П. Житецький, В.Антонович.

Поряд з різними природничими науками в XIX ст. особ-ливого розвитку набирає медицина. Видатними вченими-медиками були: Ілля Буяльський, Єфрем Мухін, Павло Наранович. Так, І. Буяльський видав оригінальний атлас з оперативної хірургії "Анатомико-хирургические таблицы", які були перекладені на ряд іноземних мов. Також ним упер-ше в межах Росії був застосований хлороформний наркоз.

Чимало зробив для розвитку хірургії в Україні Микола Іванович Пирогов. У 1856 р. М. І. Пирогова призначили на посаду опікуна Одеського навчального округу, де він пору-шив питання про відкриття університету в Одесі. У 1858 р. отримавши посаду опікуна Київського навчального округу, він сприяв розвитку і демократизації освіти. Пирогов був од-ним із видатних хірургів XIX ст., добре відомим не лише в Україні, але і за кордоном. Він працював майже в усіх ділян-ках хірургії, але особливо прославився у галузі кістково-пла-стичних операцій, воєнно-польової хірургії, десмургії.

Видатним хірургом був Микола Васильович Скліфосов-ський, професор Київського університету, завкафедрою Московського університету. М. В. Скліфосовський одним із перших почав впроваджувати в оперативну практику асептику і антисептику. Часто приїздив в Україну і оперу-вав хворих у Полтавській міській лікарні, мав симпатії до українського національного руху.

Одним з перших професорів хірургії, які починали чи-тати лекції українською мовою, був декан медичного фа-культету Харківського університету Павло Михайлович Шумлянський. Наукові праці Шумлянського присвячені лікуванню вивихів.

Петро Андрійович Наранович займався розвитком уро-логії, запропонував ряд нових хірургічних інструментів, дуже вдало робив операції на очах.

Талановитим хірургом, основоположником вільної пере-садки шкіри в Україні був Олександр Степанович Яценко.

З 1787 до 1805р. у Львівському університеті діяв медич-ний факультет. У 1805 р. замість медичного факультету створено дворічну медико-хірургічну школу, 1833 р. цю школу реорганізовано на трирічну. У 1894 р. у Львові знову засновано медичний факультет. В Одесі медичний факультет відкрито у 1900р.

Професорами терапії в Росії у XIX ст. були українські вчені-медики: Йосип Варвинський, професор Московського уні-верситету, Йосип Каменський-Гамета був професором Петер-бурзької медико-хірургічної академії та редактором "Военно-медицинского журнала". Професорами цієї академії були: Прохор Чаруківський, Іван Сміловський, Степан Андрієв-ський, Аркадій Альфонський був професором, деканом та ректором Московського університету, Яків Саполович був ди-ректором Петербурзького медико-інструментального заводу.

У XIX ст. розпочали свою працю два найвидатніші тера-певти України Т. Г. Яворський та М. Д. Стражеско, їх обох вважають засновниками терапевтичних шкіл України.

Крім цього, в XIX ст. набувають широкого розвитку фар-макологія, епідеміологія, акушерство, стоматологія.

Займалися науковою працею лікарі провінційних ліка-рень та працівники лікарських управ, міських та військо-вих лікарень. Наукові розвідки та популярні медичні праці писали видатні громадські діячі-лікарі Модест Левицький, Іван Липа та Євген Озаркевич, засновник та директор "Народної лічниці" у Львові.

Після ліквідації кріпацтва почався розвиток земської медицини. Напрям її розвитку йшов від роз'їзної до стаціо-нарної медицини з улаштуванням амбулаторій, збільшен-ням кількості лікарських дільниць. Відкривалися земські акушерські і фельдшерські школи. В усіх 70 повітах налічу-валося 50 земських акушерок та 150 лікарів.

3. Розвиток культури в Україні надзвичайно ускладню-вався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі та Росії. Якщо у XVIII ст. російський уряд забороняє книго-друкування українською мовою, то в XIX ст. заборони сто-суються освіти. Так, у 1817р. була закрита Києво-Могилянська академія як освітній центр України. Особливо негатив-не ставлення до української мови визначає вже згадуваний вище Валуєвський циркуляр, який у 1876 р. був підтверджений і доповнений пунктами Емського акта. Емським актом у Росії вводилася жорстка цензура на українські книжки, що ввози-лися з-за кордону; заборонялося вживання української мови на сцені, при нотописанні.

Мовна політика в Галичині і Буковині з часу, коли вони опинилися під Австрією, також не сприяла вільному роз-витку української мови. Так, якщо в 1787р. при Львів-ському університеті було відкрито Руський інститут, де на двох факультетах (філософському і богословському) ок-ремі предмети викладались українською мовою, то вже в 1808 р. інститут було закрито під тиском польських шов-іністичних кіл. Національно-культурному розвитку пере-шкоджали австро-польські реакційні сили. Намагання цісарського уряду латинізувати український алфавіт вик-ликало так звану азбучну війну, проти цього виступив М. Шашкевич. Протести передової галицької інтелігенції, підтримані відомими європейськими славістами Ф. Міклошичем і П. Шафариком, змусили реакційні кола відмови-тися від свого задуму.

Першу в Галичині граматику української мови створив 1829 р. І. Могильницький. У 1846 р. з'являється "Граматика української мови" Й. Лозинського. Під впливом революції 1848 р. в Австрії у Львові створюється культурно-освітнє то-вариство 'Талицько-руська матиця", яке видавало книж-ки з різних галузей знань. Першою такою книжкою був "Буквар руський для школ в Галіції" (1848р.), згодом ви-дано "Читанку для малих дітей" М. Шашкевича. У Львівському університеті відкрито кафедру української мови та літератури.

В українських землях, які входили до складу Росії, роз-витком мовознавства займались О. Потебня, П. Житець-кий, М. Михальчук, Б. Грінченко. Саме Б. Грінченко — автор першої книги "Рідне