Народне мистецтво Покуття і Гуцульщини у світлинах Юліана Дороша

Незворотність перебудовчих процесів, пов’язаних із урбанізацією територій і середовища, в якому ми живемо сьогодні очевидна. Сучасні модерні реконструкції споруд приносять значні зручності і вигоди їх мешканцям. Водночас очевидно і те, що проблема збереження і відтворення традиційного предметно-просторового середовища: інтер’єру, одягу, художніх ремесел стоїть надзвичайно гостро. Відходять в забуття цілі пласти художньо-матеріальної культури, її духовне підґрунтя, тому творчість Ю.Дороша – фотолітописця етнографічної спадщини галичан має сьогодні особливе значення і потребує подальшого дослідження.

За матеріалами, написаними в 1882-1888 рр., вийшла етнографічна студія польського дослідника Оскара Кольберга „Покуття” [1], в якій автор дав характеристику жител, одягу, переказів, хореографічного мистецтва тощо. В кінці XIX - початку XX ст. музичний фольклор на Прикарпатті досліджував 0стап Терлецький, один із перших галицьких фольклористів 70-х pp. XIX ст. З 60-х рр. того ж століття найактивнішими збирачами фольклору були брати Корнило, Леонід і Роман Заклинські [2, с.149]. Син Романа, Богдан Заклинський на початку XX ст. записував історичні, патріотичні, рекрутські, побутові пісні, коломийки в Богородчанському, Товмацькому та інших повітах Станіславщини. На останню чверть XX ст. припадає ряд вислідів сучасних етнографів і фольклористів: Михайла Паньківа – дослідника народної житлової архітектури та їжі на Покутті, весілля в селі Вербівцях на Городенківщині, Михайла Буджака – збирача казок і переказів, розповідей про відомих людей Тлумаччини, Василя Лесіва – автора народознавчої абетки та книг прози (“Дощ із сонячної хмари”, “Столике сонце”) та інших.

Гуцульщину, яка включає східну частину Українських Карпат в межах окремих районів, тепер Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей, мабуть чи не найбільше з усіх етнографічних регіонів досліджували в літературі і мистецтві. В другій половині XIX ст. її відвідували І. Вагилевич, Я. Головацький, С.Витвицький, Л. Вербицький, І. Гарасимович, М. Колцуняк, В. Шухевич, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк. Вони вивчали художньо-матеріальну культуру, побут і звичаї гуцулів. На початку XX ст. виставки художніх промислів висвітлювали І. Труш, Д. Лукіянович. Впродовж ХХ століття народне мистецтво і архітектуру досліджували В. Січинський, П. Юрченко, М. Драган, І. Матасяк, О. Соломченко, Л. Суха, Ю. Лащук, С.Сидорович, Д. Гоберман, І. Гургула, А. Будзан, Р. Захарчук-Чугай, М. Моздир, М. Станкевич, А. Данилюк та інші. Життєво-творчий шлях Ю. Дороша досліджувала Ярина Полотнюк [3, 4], Алла Коба [ 5 ], Микола Савельєв [ 8 ] важливі свідчення з біографії батька, подав син фотографа, мистецтвознавець Андрій Дорош [ 6 ]. Проте доробок Юліана Дороша 1930-1980 рр. XX століття є особливим. Його цікавило все, що має історичну і мистецьку вартість.

Природньо-кліматичні умови, найродючіша земля і специфічне географічне положення Покуття сприяли розвитку народного мистецтва: вишивки, ткацтва, ковальства, стельмахарства, і тому привертали увагу талановитого фотографа. Він задокументував на кадрах унікальні зразки художньо-матеріальної культури, побуту, звичаїв та обрядів в краї, багатому історичними пам'ятками, скупченням стародавніх поселень, могильників, городищ, кам'яних замків, окремі з яких сьогодні залишилися тільки на фотознімках.

Ю. Дорош народився 9 червня 1909р. у Жидачеві в сім'ї митника. За службовими обов'язками батька сім'я переїздила в різні місця, тому Ю. Дорош дитинство провів у Копичинцях, на Тернопільщині, юність – у Станіславі ( тепер Івано-Франківськ), де закінчив українську гімназію. Тут він цікавиться технікою, вперше бере до рук фотокамеру. Як більшість свідомих юнаків того часу, молодий гімназист вступає до "Пласту" – організації, яка ставить собі за мету духовне формування політичної й культурної еліти Західної України. З 1928 року він знімає різні урочистості, життя пластових таборів, фестини, портрети приятелів.

Значний вплив на його професійне спрямування, світобачення мали двоюрідні брати Крушельницькі, в яких Ю. Дорош проживав, навчаючись на юридичному факультеті Львівського університету. В родині письменника Антона Крушельницького він зустрічався з численними поетами, журналістами, художниками-авангардистами, котрі гуртувалися навколо часопису "Нові шляхи". Наприклад, теоретиком мистецтва Володимиром Ласовським - одним із перших пропагандистів сюрреалізму в Галичині, поетом Я. Бурковським, архітектором О. Нагірним. Під їх впливом формувався світогляд молодого фотографа.

У Львові 9 листопада 1930 р., в залі готелю "Народна гостинниця” відбулися установчі збори новоствореного Українського фотографічного товариства (УФОТО). Названа спілка працювала вельми активно, кілька років, організовувала перші виставки на які Ю. Дорош представляв кращі роботи "Книга Старого Завіту", "Натюрморт","Дністрові мряки", "Раковецький замок", "Вечірнє небо", типові львівські мотиви "Автобусна зупинка", "Сутінки" тощо. На цей час вже були зафіксовані на плівку великодні забави молоді біля церкви в селах Раковець і Семенівна, що на Городенківщині над Дністром - батьківщині Дорошів, моменти щоденної праці покутян в господарстві, на полі. Окрему мистецьку спадщину складають кадри зняті на весіллі: танець з молодою, весільний похід, хлопець з дівчиною, танці на весіллі, молоді біля церкви, молода з першою дружкою та інші. Члени товариства УФОТО в 1933 р. взяли участь у '"Виставці Світового Поступу" в Чикаго(США), на якій Ю. Дорош показав роботу "Віяльниця", яка в майбутньому стала найвідомішою. Навчаючись в університеті молодий фотограф також співпрацює в українському фотожурналі "Світло і тінь" та інших, краєзнавчих та етнографічних часописах, перший в Східній Галичині видає "Підручник фотоаматора". Все, здавалось би, складалося для нього вдало, проте з від'їздом в 1935 р. родини Крушельницьких до Харкова (через два роки репресованих, висланих на Соловки) у нього з”явилися проблеми з проживанням, влаштуванням на роботу. Подібна доля спіткала і його