Тема уроку:

Українська народна вишивка.

Мета уроку: ознайомити учнів із історією виникнення української народної вишивки, її орнаментами, технікою вишивання, регіональними відмінностями у народній вишивці. Розвивати вміння і навички в різних техніках вишивання. Виховувати зацікавленість і любов до української народної вишивки.

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань.

Обладнання уроку: Зразки вишиванок:

Стародавні народні вишивки;

Вишивки молодшого покоління;

Сучасні учнівські вишивки.

Хід уроку.

Історія української народної вишивки.

Основні мотиви народного орнаменту.

Регіональні відмінності народних вишивок.

Техніка вишивання.

Талановиті майстри вишивання.

Релігійний мотив в народній вишивці.

Відображення народної вишивки в піснях.

Праця і пісня поруч живуть.

„Збираєм усе по краплині,

щоб не лежало в бабусиній скрині.

Хай люди побачать,

Хай знають усі:

найкраще багатство –

в оцій от красі”.

Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного майстерства. Цей вид майстерства виник давно –корені його сягають у глибину віків. Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього майстерства. Адже зразки найдавнішої вишивки збереглися у музеях Європи, що відносять до V ст н. е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше в музеях вишивок ХІХ ст.).

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мист5ецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався. ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої республіки – трипільські племена (доба пізнього неоліту, початку періоду бронзи).

Вишивкою був прикрашений одяг мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький вчений Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У Черкаській області було знайдено скарб, що датується VI ст. н. е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, - ще недавно так одягались українські селяни. Бляшки, подібні до знайдених, було виявлено на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов’яни з Середньої Наддніпрянщини. На бляшках зображено воїна так виразно, що видно вишивану вставку на сорочці.

Арабський мандрівник Ібн-Факулан (Х ст. н. е.) у своїй оповіді про русів зазначає, що вони мали вишитий одяг.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалось. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчились вишивати золотом і сріблом.

Археологічні розкопки підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві: на фібулах і срібних браслетах ХІІІ ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

В Іпатіївському літописі від 1252 року говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими полосками мережками.

Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував у 1412 р., 1421 р. на території України, згадував, що рукавиці і шапки руські були оздоблені вишивкою. На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі, що своїми узорами мало чим відрізняється від сучасних, характерних для певної місцевості, орнаментів.

На рубежі ХVI-XVII ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі і вишивання. Арабський мандрівник і письменник Павло Алеппський, який у 1654 та 1656 рр. проїздив через Україну, описуючи побут українців, зазначив, що у дочок українських міщан та Київських вельмож головні убори гаптовано золотою ниткою.

Чи не найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка – невід’ємна складова частина українського народного вбрання, як чоловічого. так і жіночого. Вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості, і порівняно легко відрізнити полтавські від подільської, гуцульську від поліської. Вони розрізняються орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Жіночий одяг оздоблювався надзвичайно гарно. Кольорова плахта, вишита старанно підібраними ніжними тонами, яскрава керсетка. яскрава шовкова попередниця, барвиста вишита сорочка – в такому одязі дівчина виглядала мальовничо, нагадуючи букет живих квітів. Звичайно, не всі дівчата в той час могли дозволити собі мати одяг з такого полотна, бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але за оздобленням і вишивкою їхній одяг не поступався перед одягом багатих.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами. Дівчата вишивали і пісень співали.

Пісня: Вишивала я хустину...

Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого іі вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, тобто для потреб протягом усього життя.

Дівчата змагалися між собою в доборі узору, у загальній композиції елементів орнаменту, в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Поганою нареченою вважалася та дівчина. яка не оволоділа цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень сестра радить братові кращу обраницю, вказуючи на її переваги: Вона вміє шити – вишивати і гарних пісень співати.

Сценка (літературна композиція).

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво вишивання рушників, які є традиційною прикрасою українського народного житла. Розвішані у світлицях на стінах і над образами, вони надають