В поезії набирає поширення поема на громадсько-політичні й патріотичні теми, витримана у високому класицистичному стилі. Однією з перших се-ред них була поема "Франція" І. Піндемонте, в якій оспівана Французька революція, її перемоги й героїзм. В поемі "Маскероніана" В. Монті славить просвітницькі ідеали й Наполеона і водночас засуджує якобінців, вбачаючи в них "божевільних демагогів". Вершиною італійської неокласицистичної літератури в цьому жанрі є поема Фосколо "Гробниці", про яку докладніше скажемо далі. Розквітає також в італійській поезії того часу ода на грома-дянські й патріотичні мотиви, сповнена риторичної патетики. Як на її характерний зразок, можна вказати на оди Монті "Фанатизм", "Забобон" і "Прометей", написані після вступу французьких військ в Італію 1797 р.

л

і створення Цизальпійської республіки. В першій автор засуджує тиранію, тобто абсолютистську монархію, і прославляє свободу, в другій оспівує рес-публіку й виправдовує смертний вирок Луї XVI, а в третій славить Бонапар-та — "звільнювана Італії".

Однак слід зазначити, що в італійській поезії того часу існували й інші тенденції, означені впливами сентименталізму й преромантизму. В цьому плані помітним явищем є написані на межі століть "Сільські ідилії" І. Пін-демонте, в яких традиція античної буколічної поезії поєднується з новітніми романтичними віяннями. "Втеча від цивілізації"" в ідилічну природу зливається в них з бажанням самозаглиблення, що проявляється досить інтенсивно; домінуючим умонастроєм виступає меланхолія явно преромантичного походження, але характерно, що уособлюється вона в образі німфи.

Специфічною особливістю італійської літератури кінця XVIII— початку XIX ст. був слабкий розвиток жанру роману. Власне, в цей період відбува-лося його становлення в італійському письменстві. Одна з важливих причин цього явища — більший, ніж в інших західних літературах, вплив класичної традиції, яка зневажливо ставилася до роману й залишала його поза каноні-зованими жанрами. Але серед читачів існував значний інтерес до романів, який задовольнявся головним чином перекладами з англійської і французької літератур. В останні десятиліття XVIII ст. пожвавлюється розвиток італійсь-кого роману, але характерно, що в цей час активніше розвиваються такі його жанрові різновиди, як філософський роман, котрий часто набирав сатирично-алегоричного змісту, і "археологічний роман" вільної форми, котрий давав читачам широкі відомості з історії античності, поєднуючи їх з повчально-виховною настановою. Такими, зокрема, були твори А. Веррі "Пригоди Сапфо", "Римські ночі біля гробниці Сципіонів" і "Життя Герострата", ро-ман В. Куоко "Платон в Італії". Археологічний роман стимулював інтерес до історії і тим самим готував грунт для майбутнього розквіту історичного роману в італійській романтичній літературі.

3.1.1. У. Фосколо

(1778—1827)

Центральною і найхарактернішою постаттю італійського літератур-ного процесу першого періоду Рісорджіменто є Нікколо Уго Фосколо. Його творчість розвивалася в річищі неокласицизму, але заодно в ній виразно проявляються романтичні тенденції, дається взнаки внутрішній рух до романтизму. Водночас його творчість від початку до кінця була тісно пов'язана з рухом Рісорджіменто.

Народився Уго Фосколо на острові Закінф (За те) біля західного побережжя Греції, який належ,и1 Ненецькій республіці. Його батько — італієць із Венеції, лікар, мати — гречанка. Після смерті бать-ка 1792 р. мати з дітьми перебралася до Венеції, де майбутній письменник отримав освіту, яку завершив у Падуанському університеті. На його формування великий вплив справила Французька революція та ідеї французьких просвітників, але водночас багато важила національна культурна й літературна спадщина, за його ж зізнанням, вихо-вувався він на Плутарху, Дайте й Альфієрі.

В літературу Фосколо увійшов у другій половині 90-х років, дебютуючи майже одночасно як поет і драматург. Його першим поетичним твором була ода "Бонапарту-визволителю", в якій знайшли також вираження його республіканські переконання і палкий італійський патріотизм. Того ж 1797 р. він завершує свій перший драматичний твір, трагедію "Фієст", в якій наслідує Альфієрі.

Тяжким ударом для Фосколо був Кампоформійський мир, який у жовтні 1797 р. Бонапарт уклав з Австрією і віддав їй Венецію з областю. Через деякий час Фосколо переїжджає в Мілан, який став столицею Цизальпійсь-кої республіки і водночас центром духовного пробудження та патріотичного руху в північній Італії; молодий письменник активно включається в ці про-цеси. Коли 1799 р. в Північну Італію вдерлися об'єднані російсько-австрійські війська під командуванням Суворова, Фосколо взяв до рук зброю, брав участь у багатьох битвах і кілька разів був поранений. Наступного 1800р. окупанти були витіснені з Італії, але з військовою службою Фосколо остаточно порвав лише в 1806 р. й повернувся до Мілана; на цей період припадає розквіт його художньої творчості.

Після падіння Наполеона австрійці повернулися в Італію і зайняли Мілан, де жив Фосколо. Вони запропонували йому співробітничати в замас-кованому проурядовому часописі, але письменник відхилив цю пропози-цію і змушений був емігрувати. Спершу він перебрався до Швейцарії, але там не почував себе в безпеці від австрійської поліції. У 1816 р. він пере-їхав до Лондона, де й пройшов його останній, емігрантський період життя. Йому доводилося тяжко бідувати, але і в цих умовах він не припиняв пат-ріотичної