білих віршах поеми зазвучали, кажучи словами Де Санктіса, "голос душі музика речей у великій манері Дайте". За своїми формальними ознаками Гробниці" є, власне, вільною ліричною композицією, в якій світ думок почуттів людини нової історичної доби знаходить спонтанне патетичне тілення, не скуте умовностями й правилами старих поетик. З цього боку оема Фосколо була важливим кроком у напрямі романтизму.

Продовженням лінії у творчості Фосколо, розпочатої "Гробницями", поезії "Алкей", "Нещастя" і "Океан", а також велика поема "Грації" (1814). Іе теж твір філософсько-ліричного змісту, що тяжіє до поезії-гімну. {ньому багато артистичної майстерності, але бракує йому як великої об'єд-.уючої ідеї, так і того душевного запалу й пристрасті думки, які захоплюють итача, підносять його дух та уяву.

Роман "Останні листи Джакопо Ортіса" був написаний Фосколо

1798 — 1802 рр., але до цього твору автор повертався неодноразово, до-

юбляючи й доповнюючи його; остання його редакція відноситься до 1817 р.

ому, хоч дія роману відбувається в 1797 — 1799 рр., в ньому автор уза-

альнив історичний та особистий досвід за цілий період.

І за змістом, і за формою цей роман близький до роману Ґете "Страждання Іолодого Вертера", і його авторові не раз доводилося вислуховувати закиди І наслідуванні. Протестуючи проти цих закидів, Фосколо заявляв, що роман ете він прочитав, коли "Ортіс" вже був написаний у першій редакції, і вка-ував на принципові відмінності між творами. Передусім — на набагато тісні-Ішй зв'язок героя з "політичними обставинами", на те, що його терзає ю тільки любовна пристрасть, а й політичні проблеми, і його самогубство умовлене як нещасливим коханням, так і крахом надій на звільнення Італії, 'вкладанням цих причин одна на одну.

Роман відбив бурхливу реакцію Фосколо на Кампоформійський мир, укла-Іений Бонапартом з Австрією у жовтні 1797 р. Як і автор, студент Джакопо )ртіс переживає цю подію як катастрофу, його охоплюють біль за вітчизну відчай. "Сталося! Наша вітчизна стала жертвою, все загинуло, і життя, якщо Ільки воно буде нам залишене, піде на оплакування наших нещасть і нашої аньби", — такою фразою розпочинається роман, і вона є ніби камертоном 1° його змісту. Особливий біль викликає у героя свідомість того, що серед '°го співвітчизників немає справжніх громадян, здатних постояти за свободу галії. "Всі ми — боягузливі раби, зломлені давньою неволею,..., ні обман, 11 голод не піднімуть нас на повстання".

У такому душевному стані Джакопо Ортіс переховується від австрійців 13 Евганійських полях поблизу Падуї. Любов до Терези на якийсь час виво-лть його із цього стану, але тільки для того, щоб потім вкинути у безодню ^е більшого страждання і відчаю, коли виявляється, що Тереза заручена і не

може йому належати. Пересвідчившись у цьому Джакопо залишає місце сховища, але через деякий час не витримує і повертається, щоб побачитися з Терезою і здогадатися, що вона теж нещасна у своєму шлюбі, після чого він вбиває себе. Такий простий і чіткий сюжет цього роману, що в загаль-них обрисах нагадує трагедію. Трагедійним є також поєднання в ньому теми високої любові до вітчизни й теми самогубства, але розробляються вони по-іншому, ніж у класичній трагедії.

Певними своїми гранями образ Джакопо Ортіса близький до образів нещасливих закоханих у сен-тиментальних романах XVIII ст., тут на пам'ять при-ходить не тільки Вертер Ґете, а й Сен-Пре із роману Руссо "Нова Елоїза". Ортіс не поступається їм ні інтенсивністю духовного й душевного життя, ні гли-биною і тонкістю переживань. Але є в цьому образі й інший зміст, породжений новою історичною епо-хою, і саме цей зміст становить його домінанту.

Це образ італійського патріота першого періоду Рісорджіменто, сказати б, юнацького періоду з притаманними йому рисами. Він палко любить свою вітчизну. Стан поневолення й приниження, в якому вона перебуває, є його найбільшим болем і скорботою. Але ця любов ще носить переважно емоційний характер, вона ще не переросла в систему вироблених твердих переконань, яка стає надійним стрижнем життєдіяльності, тому Ортіс так легко переходить від ілюзій до скепсису, від ентузіазму до відчаю, а його емоційні реакції набувають такої руйнівної сили.

Ідеї патріотизму й визвольної боротьби звучали в італійській літературі й до виходу цього роману, але вони, за класицистичною традицією, втілюва-лися через міфологічні або історичні сюжети й образи, як це маємо в траге-діях Альфієрі або самого ж Фосколо. Значення роману полягає і в тому, що Джакопо Ортіс є першим безпосереднім втіленням образу італійського патріота й учасника визвольного руху, і, як такий, він мав вплив на наступні покоління. Дж. Мадзіні, організатор і лідер "Молодої Італії", пізніше згаду-вав: "У бурхливому й сумбурному студентському житті я був похмурим і зосередженим, ніби передчасно постарілим. "Ортіс" потрапив тоді мені до рук і зробив мене фанатиком; я вивчив його напам'ять".

Роман написано в епістолярній формі, тобто у формі листів, яка напри-кінці XVIII— початку XIX ст. стала популярною в італійській літературі. В першій редакції це були листи Ортіса до різних осіб, в наступних Фосколо

під впливом "Вертера" Ґете залишив одного адресата, Лоренцо (крім двох листів до Терези), котрому також, як "видавцеві" листів друга, приписані короткі вставки. Ці корективи надали роману більшої композиційної стрункості й завершеності. Письменник дотримувався в ньому неокла-сицистичних стильових принципів, але відчутні в його стилі й роман-тичні віяння, передусім у ліричних сповідях героя, які належать до кра-щих